Поряд із розглянутими видами обмежень у практиці міжнародної торгівлі використовуються сховані види торгових обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями найменувань. Серед них можна назвати національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упаковування і маркірування виробів, внутрішні податки і збори, вимоги до утримання місцевих компонентів і т.д. Введення деяких із них є прерогативою центрального уряду, інші встановлюються регіональною владою. Тому навіть стосовно до одної і тої ж країни вони утворять систему, що не завжди з'ясовна з позицій звичайної логіки [22,c.70].

В Україні, наприклад, заборонено використовувати у виробництві продуктів харчування ряду харчових добавок і барвників, що широко застосовуються в європейських країнах. У той же час у нас діють більш ніж ліберальні екологічні норми у відношенні автомобілів і деяких видів техніки.

Обмеження такого роду роблять істотний вплив на напрямки й обсяги міжнародних потоків товарів і послуг. При цьому не усе з чинних видів обмежень є протекціоністськими мірами захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Введення деяких із них продиктовано турботою про життя і здоров'я населення, прагненням повніше проінформувати споживача про можливі наслідки, які пов'язані із придбанням і використанням іноземних товарів і послуг. Для виконання цих вимог часто необхідно вносити зміни в існуючі технології й одержувати відповідний сертифікат якості. Проте, чим би не пояснювалося введення схованих видів торгових обмежень, усі вони дискримінують іноземні товари на користь вітчизняних, а витрати по введенню такого роду обмежень перекладаються в кінцевому рахунку на плечі споживачів. У сучасних умовах вибір торгової політики не є сугубо приватною справою уряду тієї або іншої країни. Будь-яка країна, уводячи ті або інші торгові обмеження, не може не брати до уваги колективну думку світового співтовариства, зафіксовану в статутах міжнародних економічних організацій, двух- і багатосторонніх угодах з іншими країнами. Переговори в рамках ГАТТ сприяли загальному зниженню тарифів і розробці кодексу поводження, вимоги якого обов'язкові для країн-учасниць цієї угоди. Інші країни, не будучи членами ГАТТ, брали участь у його роботі на правах спостерігачів і розділяли принципи, проголошені цією організацією.

Отже, методи та інструменти тарифного і нетарифного регулювання імпортних операцій є невід’ємною складовою зовнішньої торгівлі і відіграють важливу роль.

1.2. Сутність митно-тарифного регулювання зовнішньої торгівлі

В наш час дуже вагоме місце в міжнародніх звязках між всіма країнами займають зовнішньоекономічні взаємовідносини, котрі у кожної країни формуються по-різному. Одним із видів таких відносин є зовнішня торгівля, котра регулюється законодавством у важається одним із видів доходу держави.

Зовнішня торгівля – це один із видів зовнішньоекономічної діяльності – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів [6,с.56].

Зовнішня торгівля поділяється:

Ввізну (імпортну) (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо) [11,с.123].

Вивізну (експортну) (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення. За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

- перероблених на митній території;

- перероблених під митним контролем;

Розвиток економічної політики визначається перетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики [6,с.69]. 

Аналіз зовнішньоекономічної політики різних держав показує, що країни, які розвиваються, повинні йти по шляху раціонального включення національної економіки в складну систему мирогосподарських зв'язків. У зв'язку з цим їхня експортна політика повинна передбачати [11,с.111]:

- створення умов для розвитку експортних галузей чи орієнтацію галузей на експортне виробництво;

- оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняття програми згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;

- митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створення інших зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи інша галузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовому ринку, але до дійсного часу в неї