Митні тарифи є історично першим інструментом регулювання зовнішньої торгівлі. Вони застосовуються всіма країнами задля її регулювання та с метою захисту національного ринку від іноземних конкурентів, а також, сприяє збуту продукції національного виробництва.

Митний тариф – це є податки, що встановлюються на імпортовані товари, спричиняють різні ефекти, як на економіку держави так і ЗЕЗ, зокрема виробничий ефект[9,с.15].

Виробничий ефект митних тарифів знаходиться під національним захистом, оскільки імпортовані аналогічні товари в порівнянні з нашими дорожчі і не можуть задовольнити попит, проте даний ефект є важливим і визначальним при форуманні еконопічної політики.

Бюджетний ефект - митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень. Особливо збільшується значення митних тарифів у країнах, що розвиваються [33,с.21].

Ефект розподілу прибутків. Національні виробники за відсутності конкуренції іноземних фірм мають змогу підвищувати ціну на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти. 

Конкурентний чинник. Відіграє помітну роль у невеликих країнах, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості вітчизняних виробників. Однак відсутність конкуренції з боку іноземних виробників може призвести до втрати вітчизняними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін[19,с.34].

Митний тариф впливає на платіжний баланс держави, призводить до скорочення і мпортованих товарів зменшує відтоки валюти з держави і сприяє поліпшенню платіжного балансу. Також віпливає на умови торгівлі і проявляється в тому, що іноземні фірми змушені знижувати ціни на товари, що ввозяться до країни. А це, своєю чергою, передбачає зміни у співвідношенні експортних та імпортних цін. Митні тарифи формуються на основі товарних класифікаторів. Класифікація товарів — це їх розподіл за підгрупами, групами і розділами за певними ознаками.

Мито – це непрямий податок, який справляється з товарів, що переміщуються через митну територів, включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача [10,с.12].

Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

В Україні застосовуються такі види мита [20,c.44]:

адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Мито варто відрізняти від митних зборів, що представляють собою плату за послуги митниці. Мито має всі необхідні основні податкові характеристики [10,c.22]:

сплата мита носить обов'язковий характер;

мито є безоплатним платежем;

мито використовується для цілей фінансового забезпечення діяльності держави і/чи муніципальних утворень.

На відміну від мита, митні збори представляють собою плату за надання різного роду послуг (перевезення, збереження), виконання різних заходів у процесі митного оформлення і, отже, не є податками у власному змісті слова. Таким чином, мито представляє собою платіж, що сплачується в обов'язковому порядку, стягнутий митними органами з товарів, переміщуваних через митний кордон, і яких присутні усі риси податку, головним чином, безплатність його сплати, під якою розуміється однобічний характер податкового зобов'язання, без еквівалентність і безповоротність податку, у той час як збір завжди возміздний. Платник збору одержує за плату визначені права [21,с.66].

Імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, у відношенні до яких вони застосовуються, визначені "Єдиним митним тарифом України" та змінами і доповненнями до нього.

Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України визначається згідно з цим Законом та міжнародними договорами України. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

Ставки ввізного мита встановлюються ї змінюються Законами ВР України.

Ставки ввізного мита, які слід використовувати у роботі, надані у підготовленому Держмитслужбою систематизованому зводі ставок ввізного мита враховуючи наступні зміни і доповнення.

При ввезенні товарів з країн у відношеннях з якими діють угоди про вільну торгівлю, мито не стягується. Діючий порядок при цьому передбачає підтвердження походження товарів з наданням документів за встановленою формою [28,c.22].

Преференції з ввізного мита поширюються також на товари, походженням з митних територій країн СНД які поставляються в рамках Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення[9, c.70].

З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита [17,c.100]:

спеціальне мито;

антидемпінгове мито;

компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:

як засіб захисту українських виробників;

як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України у обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Антидемпінгове мито застосовується:

відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яку заподіює шкоду національному товаровиробнику;

у разі вивезення за межі