Приєднання до ГАТТ пов'язано, передусім, з системою трансформації, модернізації і реконструкції українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів даної організації. Тобто це означає, що норми і принципи СОТ підлягають поступовому закріпленню у нормативних актах України. Аналіз сучасного стану законодавства України свідчить, що основними проблемами уніфікації у сфері митного законодавства є [19, c.104]:

необхідність формування ставок імпортного мита та внесення змін до ставок митного тарифу;

недосконала система митних зборів та сертифікації імпортної продукції;

необхідність вдосконалення статистичної звітності у галузі економічної діяльності;

потреба в уніфікації ставок акцизного збору на імпортні та вітчизняні товари.

Отже, основна проблема приєднання - це зниження тарифних і нетарифних обмежень, які захищають національний ринок. Виходячи з економічної ситуації, яка склалася в Україні, автоматичне виконання вимог СОТ неможливе. Тому діяти у даному напрямі потрібно досить обережно, виборюючи право на поступове відкриття національного ринку впродовж певного часу. Необхідно враховувати винятки з правил, застереження, прецеденти, які мають місце у положеннях ГАТТ і які Україна могла б використати у своїх національних інтересах [15,с.38].

Серйозність проблем, розв'язування яких в Україні необхідне у зв'язку з вдосконаленням зовнішньоекономічної політики, вимагає комплексного, систематизованого аналізу основних положень Угоди кодексів і домовленостей, які вироблено відповідними раундами. Разом вони утворюють систему норм, вимог і положень, на підставі яких функціонує міжнародна торгівля і побудовані національні системи регулювання зовнішньоекономічних відносин більшості країн світу. Основний текст ГАТТ містить 38 статей, які об'єднані в чотири розділи. Перший розділ включає положення про режим найбільшого сприяння і положення про взаємні тарифні поступки (ст. І і II). Другий розділ (ст. ІІІ-ХХІІІ) містить принципи, правила і правові норми, які регулюють торговельно-політичний режим і якими країни-учасниці повинні керуватись у взаємній торгівлі. Третій розділ (ст. ХХІV-ХХХV) характеризує головним чином питання процедурного характеру, пов'язані з діяльністю ГАТТ. Четвертий розділ (XXXVI— XXXVIII) «Торгівля і розвиток», стосується участі в ГАТТ країн, що розвиваються. [38,с.85]

Ключовою в Угоді є перша стаття, яка містить положення стосовно експортних, імпортних і транзитних торговельних операцій, а також міжнародних платежів з експортних та імпортних операцій. Даний режим поширюється на мито та інші збори, на всі правила і фор-мальності, що пов'язані з ними, на внутрішні податки і збори, правила і закони, якими регулюється закупівля товарів на внутрішньому ринку. Режим найбільшого сприяння має безумовний характер, і країни, які вступили до СОТ, повинні застосовувати цю вимогу повним обсягом.

Водночас ГАТТ містить низку винятків, найважливішим з яких є дозвіл створювати зони вільної торгівлі й митні союзи, не розпов-сюджуючи пільг, якими користуються країни в рамках цих об'єднань, на країни, що не входять до них. Цим винятком могла 6 скористатись Україна. Так, наприклад, за умов одночасного приєднання до ГАТТ України, Росії, Білорусі з'явилася б можливість створити асоціацію вільної торгівлі, що дозволило б збалансувати митно-тарифну політику між історично-традиційними торговельними партнерами України. Це стимулювало б міжрегіональну торгівлю, зберегло б частину вільноконвертованої валюти, покращило торговельні і платіжні баланси країн-учасниць. Відносно традиційних експортних товарів у рамках асоціацій з кожною з цих країн можна було б створити «Міжнародний союз експортерів чорних металів і мінеральних добрив», що не тільки б зняло проблеми конкуренції між Росією, Україною, Білорусією в торгівлі цими товарами, але й значно підвищило їх конкурентоспроможність на світових ринках. Можна вести мову і про створення Асоціації вільної торгівлі країн Чорноморської зони, де Україна домінує [11,с.60].

Важливу роль відіграє принцип національного режиму, який формулюється в статті 3 ГАТТ. Відповідно до нього, країни-учасниці повинні надавати товарам іноземного походження той самий режим, що й національним товарам щодо внутрішніх податків і зборів, а також відносно національних законів, розпоряджень і правил, якими регулюється внутрішня торгівля. Особливо докладно у цій статті регламентується використання в торговельно-політичних цілях внутрішніх податків і зборів.

При створенні ГАТТ передбачалось, що основним, а у перспективі і єдиним інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби. Так, стаття XI ГАТТ наголошує, що жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення або вивезення будь-якого товару ніяких заборон у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та ін., крім мита, податків або інших зборів. В Угоді зазначається намір країн, що її підписали, знижувати шляхом переговорів мито й інші обмеження. Правила проведення переговорів про зниження мита, зміну списку тарифних поступок визначається статтями XXVII і XXVIII. Коли країна приєднується до ГАТТ на неї поширюються всі існуючі тарифні пільги. Тому країна має провести з іншими країнами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок свого митного тарифу. Потім ці тарифні поступки консолідуються в переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної Угоди [5,с.34].

В статті 2 ГАТТ задекларована умова, за якою члени даної організації не можуть стягувати податки і збори, які перевищують рівні тарифів, що перераховані у відповідних переліках ГАТТ. Тобто йдеться про досить жорстку прив'язку націо-нального митного тарифу до рівня податку, зазначеного в переліку так званого «зв'язаного» тарифу. Але існує суттєва різниця у застосуванні імпортного тарифу в різних країнах. Так, економічно розвинуті країни мають значний рівень зв'язування тарифів та відносно низькі рівні тарифів, тоді як країни, що розвиваються, поєднали незначну кількість тарифів і застосовують досить високий рівень мита.

За час існування