Отже, в політиці не існує взаємовигідного обміну. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політич-ної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це — нері-вність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновни-ками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути пере-обраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску (лобі), але є неефективними для суспільс-тва в цілому.

Ураховуючи ці суперечності, прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи. Це рефор-мування передбачає поширення ринкових відносин на політич-ну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.

«Ефективність» політичного обміну, підкреслював Б'юкенен, бу-де визначатись тим, наскільки повно втілюватиметься в життя принцип одностайності. «Одностайність, — писав він, — досягнута учасниками колективного вибору в політиці, є аналогічною доброві-льному обміну індивідуальних товарів на ринку» [3, c.380].

Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціо-налізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його на-прямки мають чимало спільних рис.

Основні характерні ознаки інституціоналізму [10, c.83]:

1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками — соціологією, психологією, антропологією, юриспруден-цією тощо;

3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скіль-ки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економі-чної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;

5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, ви-знання необхідності втручання держави в економіку.

3. Напрями інституціональних змін у новій економічній історії. Д. Норт та Р. Фогель

Неоінституціональні ідеї Р. Коуза отримали розвиток у працях представників нової економічної історії [6]. Виникнення нової економічної історії звичайно перш за все пов'язують із роботою американських економістів-істориків — А. Конрада та Дж. Мейєра "Економіка рабства в довоєнному Півдні" (1958). У статті, написаній на основі доповідей на конференції Американської асоціації економічної історії (ААЕІ) та Національного бюро економічних досліджень (НБЕД) США, А. Конрад і Дж. Мейєр продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичного встановлення достовірності цих моделей.

Найяскравішими представниками цієї школи поряд з А. Конрадом та Дж. Мейєром є Даглас Норт (1921 р.н.) та Роберт Фогель (1926 р.н.) — лауреати Нобелівської премії 1993 року. Обидва вчені впродовж тривалого часу плідно працювали в галузі економічної історії та економетрики, синтез яких і призвів до виникнення нової економічної історії, або кліометрики.

Роберт Вільям Фогель (р.н. 1926) народився в місті Нью-Йорку. За чотири роки до народження Роберта, сім'я емігрувала з м. Одеси до США. Незважаючи на важкі часи і незначні фінансові можливості, батьки прагнули, щоб їхні діти отримали гарну освіту. Р. Фогель набув популярності у наукових колах як непересічно мислячий фахівець у галузі економічної історії. Книга "Союз тихоокеанських залізниць: прецедент поспішної ініціативи", написана на матеріалах його магістерської дисертації, що є майже унікальним випадком в американській практиці, побачила світ у 1960 р. і справила велике враження в академічному середовищі.

Якщо раніше економічна історія розглядалася просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, і лише в середині XX ст. історики вдалися до аналізу тенденцій еволюції господарських систем, то представники так званої нової економічної історії (до речі, і сам цей термін ввів у науковий обіг саме Р. Фогель) займаються "не відтворенням старого, а кількісними оцінками історичних явищ. Прихильники цієї школи прагнули покласти кінець недооцінці ролі вимірювання і поставили собі за завдання відтворювати американську економічну історію на солідній кількісній основі" [9, c.93]. А ще через три роки (1963 р.) Р. Фогель підготував і захистив докторську дисертацію в університеті Джона Гопкінса (штат Меріленд). Згодом Р. Фогель працює в багатьох найбільших університетах Америки: Рочестера, Гарварда, Чикаго, у даний час Фогель є професором Вищої школи бізнесу Чиказького університету. Крім цього, він є членом редколегій цілого ряду наукових журналів і провідним дослідником Національного бюро економічних досліджень.

В останні роки Р. Фогель збирає й обробляє документальний матеріал з історії домашнього господарства: на підставі оцінок таких показників, як норми заощадження, трудова участь, фертильність, смертність, міграції населення, він має намір визначити вплив історичних традицій на стан і роль домашніх господарств у сучасній економічній системі.

Термін "нова економічна історія" було використано Р. Фогелем у книзі "Залізниці та американське економічне зростання: нариси з економетричної історії" (1964), а остаточно термін утвердився в літературі з часу виходу у 1966 р. його ж статті під назвою "Нова економічна історія, її відкриття та методи".

Для нової економічної історії характерним є використання нових методів економічного дослідження [7, c.111]:

1) найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ;

2) використання економічної теорії для вивчення економічної історії;

3) побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для