Але все ж таки зазначені роботи представників нової економічної історії справді змусили переглянути цілий ряд традиційних уявлень про розвиток американської економіки в XIX ст.

Особливо слід зазначити, що на відміну від більшості економістів-істориків (у тому числі Р. Фогеля) для Д. Норта характерне прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів, до побудови контр-фактичних моделей, скільки до аналізу реальних історичних явищ та подій і пошуку їх пояснень. Інструментом такого аналізу для Д. Норта є аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес перш за все з погляду еволюції інституцій.

Особливості інституцій та їх еволюція перебували в центрі уваги і традиційної економічної історії. Але традиційна економічна історія була виключно описовою, еклектичною дисципліною, позбавленою міцної теоретичної основи, що обумовлювалось вирішальним впливом на неї німецької старої історичної школи. Але у зв'язку з кліометричною революцією кінця 50-х — початку 60-х років, з проникненням в галузь історико-економічних досліджень понять неокласичної теорії і чітких кількісних методів, еклектичні "оповіді" почали витіснятися формальними моделями з точним формулюванням гіпотез та їх економічною перевіркою.

Проте використання передумови нульових транзакційних витрат неокласичною теорією практично не залишало місця для соціальних інституцій, які й випали по суті з поля зору дослідників.

Знову предметом активного вивчення інституції стали завдяки новій економічній історії. Провідною особою серед лідерів нової історико-економічної дисципліни є Д. Норт. Із численних праць Д. Норта та його послідовників вимальовується широка концепція інституцій та інституціональної динаміки, тобто еволюції інституцій, що опирається на поняття прав власності, транзакційних витрат, контрактних відносин та групових інтересів і яка претендує на пояснення найзагальніших закономірностей розвитку людського суспільства.

Отже, завдяки "кліометричній революції" економічна історія не тільки піднялася на вищий щабель і стала новою економічною історією, а по суті, якщо взяти один з її нових методів (широке використання економічної теорії для вивчення економічної історії), то економічна історія вийшла далеко за свої межі в галузь сучасної економічної теорії — нео та нового інституціоналізму. І саме у зв'язку з цим нова економічна історія і потребує детального розгляду.

Д. Норт — автор восьми книг та понад п'ятдесяти наукових статей. Він впродовж тривалого часу був членом Ради директорів Національного бюро економічних досліджень США, у 1960—1966 pp. був одним із видавців "Journal of Economic History", у 1972 p. — президентом Асоціації історії економіки, а в 1975 р. — президентом Західної економічної асоціації. З 1987 р. є членом Американської академії мистецтв і наук. Працював економічним консультантом урядів Росії, Аргентини, Перу та Чехії, виступав з лекціями у найпрестижніших університетах світу. Працював у Вашингтоні і Х'юстоні; нині є професором університету Вашингтона в Сент-Луїсі, де займав різні адміністративні посади. Д. Норт і тепер залишається досить впливовою фігурою в економічному світі.

Коли люди вірять у надійність і справедливість законів, договорів і прав власності, вони утримуються від спроб шахрайства, крадіжки, обману. Таким чином, інституції виконують свою головну функцію — економію транзакційних витрат. Але створення і підтримування загальних "правил гри" у свою чергу вимагає немалих витрат. Поштовх до розробки нової економічної історії дало саме усвідомлення небезкоштовності дії інституцій.

У центрі цієї дослідної традиції перебуває поняття інституції, тобто контрактних утворень, спрямованих на отримання вигід від обміну і розподілу праці, або, іншими словами, правил гри у суспільстві. Формально інституції — створені людьми обмеження, що надають людським взаємовідносинам форму і структурують стимули в галузі політичного, соціального та економічного обміну. Про це Д. Норт писав у книзі "Транзакційні витрати, інститути та функціонування економіки" (1992). До цього він написав широко відому книгу "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" (1990), яка витримала близько 10 видань англійською мовою, у 1997 р. її було опубліковано російською, а в 2000 р. — українською мовами.

Висновок

Неоінституціоналізм - це напрям сучасної економічної думки, який розвиває методологію, теорію, традиції американського інституціоналізму кінця XIX - початку XX ст.

Неоінституціоналісти висловлюють незадоволення абстрактно-дедуктивним методом неокласики, недостатнім рівнем її емпіризму, особливо статичним характером досліджень. Вони відзначають також відірваність неокласичної теорії від практики управління як сфери основного застосування теорії. На противагу висунуті: історичний підхід до аналізу економічних явищ та процесів; емпіричний, описовий метод дослідження, який спирається на використання широкого статистичного і фактичного матеріалу; розгляд механізму управління як основного застосування економічної теорії.

Статичному підходу представників неокласичного напряму неоінституціоналісти протиставили вивчення економіки в розвитку, в історичній послідовності. Наголошуючи на "феномені розвитку", тобто на змінах, що відбуваються в суспільстві, неоінституціоналісти вивчають динаміку соціально-економічних процесів, втілюють у дослідженнях принцип еволюційного підходу до реальності. В цьому відношенні особливо помітний генетичний зв'язок між історичною школою і неоінституціоналізмом.

Відмітні риси неоінституціонального напряму - критична спрямованість замість відвертого вихваляння приватнопідприємницького суспільства, ідея соціального контролю замість упередженого захисту конкурентної ринкової економіки. Представники неоінституціоналізму звертають увагу на суттєві недоліки сучасного ринкового господарства (економічні кризи, масове безробіття, різку соціальну диференціацію, бідність значної частини населення, контрастний розподіл обмежених економічних ресурсів), а також на соціальні і глобальні проблеми (екологічні, демографічні, расові, багатих і бідних країн тощо). Соціальний контроль над економікою неоінституціоналісти покладають на державне втручання в механізм відтворення. Звідси практична спрямованість на розробку рекомендацій щодо економічної політики, альтернативної монетаризму і економіці пропозиції. В цілому неоінституціоналісти, як і їх попередники, не виходять за межі реформізму.

Сучасні інституціоналісти так