Основою державної стратегії економічної і загалом національної безпеки повинна бути ідеологія розвитку (система наукових поглядів, яка включає не тільки економіку, а й філософію, соціологію, інформатику, право, політологію і геополітику і т.д.), яка враховує стратегічні пріоритети, національні інтереси, внаслідок чого загрози безпеки зводяться до мінімуму. Якщо ринкові сили не можуть на протязі семи років вивести країну на шлях розвитку, то потрібно на базі глибокого аналізу ринкової ситуації закласти основи підйому виробництва. Без ідеології розвитку, без Культивується виробничого і науково-технічного підйому не можна розв’язати такі задачі економічної безпеки, як збільшення доходів бюджету, забезпечення прийнятного рівня зайнятості населення, підвищення якості життя і соціальної захищеності населення.

Тому, головна ціль економічної стратегії полягає у відновленні в Україні економічного росту. Розуміється, відновлення повинно проходити на новій основі і з допомогою нових інститутів ринкової економіки. Це означає формування принципово іншої структури економіки і утворення промислово-фінансових і банківських структур, які здатні створювати умови для перекидання капіталу в нове русло розвитку економіки. Відмінна особливість такого підходу до структурної політики полягає в поєднанні міжгалузевого і товарно-продуктового підходів. Зрозуміло, ринок може визначити, які види продукції і в якому об’ємі вигідно виробляти. До покупки товару споживач лише орієнтовано може знати, які його рентабельність і доходність. Але орієнтири, свого роду, „коридор росту”, виробляються в рамках структурної політики як складової частини макроекономічного регулювання. Тому вибір того чи іншого товарно-продуктового набору в розрізі нової структурної політики повинен здійснюватися на основі глибокого вивчення реальних товарних ринків і відповідати принципам окупності, повернення і дотримання норми прибутку.

Відновлення економічного росту потребує відновлення платоспроможного попиту як в споживчому секторі так і в інвестиційному. Низький платоспроможний попит призводить до зникнення багатьох видів виробництва, особливо в умовах сильно мілітаризованої і монополізованої економіки. Надмірний платоспроможний попит, особливо при зниженні виробництва і відповідно пропозиції товарів і послуг, веде до зростання цін, створює „навантаження” на емісію грошей і сприяє тим самим підвищенню інфляції.

При проведенні політики платоспроможного попиту потрібно враховувати відмінності в платоспроможності тих чи інших груп населення, щоб в достатній кількості були товари одного призначення як за високими, так і за відносно середніми і низькими цінами. Важливий елемент даної політики – поєднання попиту, з однієї сторони, на товари, матеріальні блага, а з іншої сторони – на послуги фінансово-кредитних установ.

Оптимальна структура платоспроможного попиту населення, розвиток всіх сегментів споживчого і фондового ринків дозволяють знизити затримки виробництва і тим самим призупинити підвищення цін. Разом з тим активізація попиту на цінні папери породжує ілюзію швидкого збагачення, що можливо для окремих громадян, але не реально для більшої їх кількості і тим більше для соціальних груп. Для громадян також важливо передбачення зміни курсу національної валюти. Тобто, ринок цінних паперів повинен бути „прозорим” для його учасників, а для населення повинні бути визначені границі його стабільності і нестабільності.

Розширення сукупного попиту потребує активізації інвестиційної політики. Особливу роль в розв’язанні цієї задачі відіграє держава, через систему закупівель вона формує стабільні умови господарювання, створюючи імпульси до інвестування прибутку і амортизаційних відрахувань.В тих випадках, коли держава приймає рішення про участь в інвестиційному проекті, гарантії як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів суттєво підвищується.

Зазвичай в політиці придушення інфляції увагу приділяють скороченню і нормалізації бюджетного дефіциту. Але в бюджетній політиці загрозливим є простий арифметичний підхід, згідно якого витрати не повинні перевищувати доходи. Без структурної і промислової політики не можна бути впевненим, скорочення бюджетного дефіциту приведе до позитивних результатів в економіці.

На нинішньому етапі головним напрямком зниження інфляції, на мій погляд, є розв’язок однієї з найскладніших задач – стабілізації цін і їх зниження в природних монополіях, які сильно впливають на загальний рівень цін виробників продукції. Очевидно, якщо попит перевищує пропозицію, економіка дефіцитна, а грошова маса збільшується більш високими темпами, ніж того потребує природний кругообіг капіталу і товарної маси, то передумови для зростання цін хороші. Але також вірно і те, що штучно стримуючий ріст маси грошей для зупинення зростання цін наносить економіці прямий збиток, виникає недофінансування оборотного капіталу. Без відновлення фінансування оборотного капіталу в бюджет поступають платежі із прибутку, податок на додану вартість, а підприємства не мають засобів, щоб підтримувати відновлення оборотного капіталу, виплачувати своєчасно заробітну плату.

Регулювання грошової маси – найпростіший спосіб регулювання платоспроможного попиту і інфляції. Взагалі це дуже грубий спосіб, він нагадує жорсткі адміністративні методи впливу на економіку. Більш складним і багатофакторним способом подолання інфляції є забезпечення стабілізації витрат виробництва і цін. Можна із впевненістю стверджувати, що стабілізувати ціни тільки в руслі монетарної політики, тобто шляхом жорсткого регулювання грошової емісії, зменшення бюджетного дефіциту, неможливо. Чим більше часу проходить після лібералізації цін, тим зрозуміліше стає, що стабілізація цін неможлива без стабілізації витрат виробництва і обороту, а також підвищення продуктивності праці. Вирішити цю задачу тільки з допомогою одночасного встановлення цін не можна. Тут потрібна ціла система заходів створення умов для розвитку конкуренції, а саме:

- формування структурної політики і пріоритетів національної економіки на основі розробки загальних позицій держави, обласних органів влади та ділових кіл щодо цієї проблеми;

- суттєве збільшення кількості малих і середніх підприємств;

- розвиток ринку цінних паперів як інструменту стимулювання заощаджень населення і акумуляція засобів для