- скорочення розриву між рентабельністю установ фінансово-банківської системи, торгівлі і галузей промисловості та сільського господарства. Це можливо при зростанні кількості надійних банків, фінансових та страхових компаній, розширенні переліку послуг, які вони надають фізичним і юридичним особам, а також при розширенні об’ємів виробництва товарів, що користуються попитом. Сьогодні рентабельність фінансово-банківських і страхових операцій в десятки, а за окремими операціями в сотні разів перевищує рентабельність виробництва;

- розробка надійної законодавчої бази і надійних методів контролю за правильністю калькуляції витрат, що потребує суттєвого підвищення якості бухгалтерського обліку і широкого розвитку аудиторських служб;

- прийняття гнучкої антимонопольної політики, спрямованої на виявлення збільшення прибутку і рентабельності за рахунок порушення правил конкуренції;

- побудова системи аналізу, прогнозування і регулювання всієї сукупності цін – від закупівельних і оптових до споживчих. Глибокий факторний аналіз цін допоможе виявити основні місця зростання витрат виробництва і обороту і стане основою для розробки системи заходів щодо зниження витрат. Головним об’єктом регулювання повинні бути як співвідношення в рівнях цін, так і темпи їх приросту;

- створення кодексу правил і етики конкуренції, з тим щоб враховувалися національні інтереси, а методи конкурентної боротьби мали добросовісний характер.

Основа конкурентного середовища закладена в відносинах власності. Без оптимальної структури власності, без механізму персоніфікації власності не може бути і відповідальності за її збереження, примноження, ефективне використання. Узагальнення досвіду української економіки показує, що мотиваційний механізм і стимули ефективного використання власності не виникають автоматично зі зміною форми власності, з приватизацією і акціонуванням державної власності.

В умовах перехідного періоду не підтвердилася думка, що відхід від глобальної державної власності є інструментом подолання бюджетного дефіциту. Всім – і власне державним підприємствам, і акціонерним товариствам. І приватним компаніям, і багатьом банкам – не вистачає засобів навіть на виживання, не говорячи вже про розвиток. Тому попит на бюджетні засоби надзвичайно високий.

Чому зміна відносин власності не стала фактором розвитку конкуренції і підвищення ефективності економіки? Причин цьому кілька. По-перше, не сформувався активний власник. Акціонування не привело до появи менеджерів, здатних запропонувати нові стратегії розвитку з великою часткою ризику; часто менеджери ставлять особисті інтереси вище інтересів компанії і максимізують свій дохід, а не дохід компанії. По-друге, не відлагоджений механізм відкриття власної справи, а також перепрофілювання підприємств, що підлягають банкрутству, і ліквідації нежиттєздатних підприємств. По-третє, незначна частка дрібних і середніх власників, котрі формують конкурентне середовище, а також перспективних власників і менеджерів. По-четверте, на мою думку, це одна з головних причин – повільне формування інституту юридичного захисту прав власності і виконання контрактів, договорів і зобов’язань.

В умовах ринкової економіки різко звужується роль держави, її підприємств як виробників товарів і послуг, в той час її роль як законодавця правових норм господарювання, фінансової діяльності, арбітра при вирішенні спорів зростає, посилюються функції нагляду і контролю за своєчасним і точним виконанням прийнятих законів. В останні роки різко підвищилась активність держави як законодавця, але втратила свої позиції судова влада. Слабкість судової влади виражається в тому, що вона позбавляє суб’єктів ринку впевненості в надійному захисті владними структурами їх інтересів, що закріплені законодавчо.

Одним з основних напрямків дотримання стратегічних інтересів безпеки є створення системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Звичайно, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може виявитися не тільки корисним, але й шкідливим, якщо намагатися відновити форми регулювання, що себе не виправдали. Передовсім, не можна забувати, що мова йде про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саморегуляції, але й створювати умови для найбільш ефективної роботи цих механізмів. Для цього суб’єкти ринку повинні володіти достатньо повною інформацією про розвиток економіки в цілому; задачі структурної політики; пріоритети державної підтримки; насиченість і дефіцити ринку, так звані провали ринку; прогнозовані макроекономічні показники і т.д.. Звичайно, таку складну задачу виконують не тільки державні управлінські структури, але й громадські та приватні аналітичні центри. В найзагальнішому вигляді роль держави полягає в пізнанні причинно-наслідкових та інших залежностей в ринковій економіці, в попередженні таких стихійних моментів розвитку, які загрожують національній безпеці, у визначенні сфер, здатних дати в перспективі найбільший прибуток. В систему гнучкого державного регулювання доцільно включити наступні основні підсистеми:

Ш макроекономічне регулювання, яке встановлює загальні правила і параметри господарювання для всіх типів організацій;

Ш індикативне планування, на основі якого здійснюється орієнтація інвестиційних процесів на вибрані пріоритети структурної політики;

Ш більш жорстке планування діяльності державних підприємств, а також розробка і здійснення методів управління державним майном.

Суть і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на основі нової структурної політики, задоволення споживчого та інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності і менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дієвим інструментом політики, якщо не будуть конкретизовані задачі безпеки в окремих сферах економіки: в галузях матеріального виробництва; в науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; в регіонах .

1.2. Стратегічні цілі, задачі і механізм забезпечення економічної безпеки.

Стратегічною ціллю забезпечення економічної безпеки є створення сприятливих умов для життя і розвитку особистості, соціально-економічної і воєнно-політичної стабільності суспільства і збереження цілісності держави, успішного протистояння впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки України повинна бути орієнтована перед усім на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, відвернення конфліктів між окремими шарами і