Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки розробляється і реалізується в рамках економічної політики, основними пріоритетами якої є досягнення стійкості економічного стану особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, держави, дотримання конституційних прав і свобод громадян, законності і законопослушності всіх, включаючи органи державної влади. В цих цілях повинна бути створена налагоджена і надійна система державного впливу на економіку, яка дозволяє здійснювати з найменшими втратами регулювання найважливіших економічних утворень, а також здатна взяти на себе функції управління і підтримки економіки країни на безпечному рівні. При цьому необхідно чітко виділити межі і критерії чи умови державного втручання в економіку, в тому числі, границі державного сектору, а також забезпечити розвиток ефективних методів державного регулювання.

Постановка і визначення стратегічної цілі економічної безпеки будуть забруднені без конкретизації відповідних задач і мір для її забезпечення. В цьому зв’язку держава повинна здійснювати комплекс заходів перед усім для виведення економіки із кризи, що і буде гарантією економічної безпеки країни, причому вказані заходи повинні захопити всі сфери економіки. В число цих заходів входять здійснення активної структурної і соціальної політики, підсилення активності держави в інвестиційній, фінансовій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сфері.

Великі задачі необхідно розв’язати в області структурної політики. На макроекономічному рівні основними задачами є:

· підвищення сукупного попиту;

· збільшення норми заощаджень і формування сприятливого інвестиційного клімату, що сприяє трансформації заощаджень в інвестиції;

· забезпечення переливу фінансових і виробничих ресурсів від нежиттєздатних підприємств і секторів до ефективних виробників і в сектори росту;

· стимулювання експорту і його диверсифікації;

· регулювання імпорту з метою захисту вітчизняних виробників в рамках загальноприйнятих процедур.

На мікроекономічному рівні в процесі здійснення структурної політики на перший план виходять задачі підтримки і стимулювання розвитку економічно ефективних підприємств і організацій, ліквідації або реорганізації неефективних економічних структур, організації погоджувального процесу з метою сповільнення росту цін, впровадження ринкових норм поведінки економічних суб’єктів.

В процесі цієї роботи необхідно:

ь виявити “точки росту”, тобто підприємства і організації які реалізують проекти і програми, які забезпечують знаходження і освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;

ь визначити роль і місце діючих підприємств в господарські системі, організувати процес ліквідації неефективних підприємств підвищити ефективність управління державними підприємствами;

ь скласти перелік підприємств, продукція яких необхідна для забезпечення державних потреб (підприємства оборонного комплексу, які повністю працюють за військовим замовленням і не підлягають конверсії, підприємства по переробці ядерних відходів і т.п.);

ь виділити ті господарські суб’єкти, в яких контрольний пакет акцій або «золота акція» повинні бути закріплені за державою для впливу на рішення, що приймаються даними суб’єктами, з метою забезпечення економічної безпеки;

ь визначити перелік конкретних підприємств, яким необхідна державна підтримка з метою забезпечення економічної безпеки.

Обов’язковою умовою дотримання вимог економічної безпеки є реалізація системи проектів та програм перспективного характеру – як наукових, так і виробничих та інвестиційних.

Соціальна політика, яка проводиться державою, повинна сприяти консолідації суспільства на умовах стійкого економічного положення громадян, підвищення їх рівня життя. Визначене позитивне зрушення, яке спостерігається в зростанні середньомісячних грошових доходів населення протягом останнього часу, мало місце на фоні значних затримок грошових виплат, підсилення диференціації доходів різних соціально-демографічних груп. Процес диференціювання суспільства на багатих і бідних продовжується, що є дестабілізуючим фактором, який створює потенційну загрозу виникнення соціальних конфліктів.

Не зважаючи на це реалізація економічної політики повинна супроводжуватися не поглибленням поляризації суспільства, а рівномірним, справедливим розподілом важкості кризового періоду між різними соціальними групами населення. В цих умовах слід створити дієвий механізм, який буде направлений на регулювання зростання доходів економічно сильних груп. Необхідно відновити основну функцію заробітної плати як стимулу високопродуктивної праці, пом’якшення соціальної напруги в суспільстві і підвищення ролі держави у вирішенні цих питань. Доцільно ввести матеріальну відповідальність керівників підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності.

Для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу потрібно визначити пріоритети державної науково-технічної політики, які відповідають задачам забезпечення економічної безпеки країни. Необхідно розробити державні програми за напрямками фундаментальних досліджень, створити сприятливий інноваційний клімат в економіці з використанням різних форм державного стимулювання розповсюдження передових технологій і захисту вітчизняних виробників науковоємкої конкурентноздатної продукції.

Основним напрямком інвестиційної політики на перехідний період повинно стати формування сприятливого середовища, яке сприяє підвищенню інвестиційної активності, залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій для реконструкції української економіки. Підкреслимо, що при проведенні ефективної інвестиційної політики повинні дотримуватися наступні основні принципи:

§ послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

§ підвищення ролі не інфляційних джерел нагромадження (внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення);

§ значне розширення практики спільного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

§ перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування на основі повернення;

§ розміщення централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення виключно на конкурсній основі;

§ використання частини централізованих інвестиційних засобів на реалізацію особливо ефективних і швидко окупних інвестиційних проектів і об’єктів малого бізнесу незалежно від їх галузевої приналежності і форм власності для прискорення структурно технологічної перебудови виробництва;

§ стимулювання залучення іноземних інвестицій.

Необхідно прийняти міри для закріплення фінансово-кредитної системи. Вони повинні передбачати: підвищення ефективності податкової системи, зменшення кількості податків і покращення їх надходження; розвиток неінфляційних методів фінансування дефіциту бюджету; ефективний перерозподіл фінансових ресурсів виходячи із загальнодержавних пріоритетів; раціоналізацію витрат на національну оборону.

Для подолання сепаратистських тенденцій, що мають місце