Водночас, правила вільної торгівлі і важкий тягар бюджетних дефіцитів змушують влади федерального і провінційного рівня радикально змінювати економічну політику. Основні напрямки реформ - приватизація, згортання масштабів регулювання, комерціалізація діяльності державних відомств. У період між 1993 і 1998 р. реальний обсяг державних витрат і інвестицій скорочувався.Поряд із цим центральний банк у першій половині 90-х років направив свої зусилля на боротьбу з інфляцією й оздоровлення державних фінансів. Незважаючи на величезне безробіття, від задушливе виробництво політики «дорогого кредиту» відмовилися тільки наприкінці 1995 р., після того, як темпи інфляції протягом трьох років трималися нижче 2%.У результаті всього цього економіка Канади до 1997 р. росла повільно і з перебоями. І, дійсно, головним локомотивом росту тоді був зростаючий експорт у США, але внутрішній попит залишався анемічним. Рівень безробіття ще протягом декількох років після кризи тримався біля 10 -11% і був майже удвічі вище, ніж у США.Відповідно, і прибутки населення в обох країнах у 90-ті роки змінювалися по-різному. У Канаді середні прибутки з урахуванням інфляції і після сплати податків падали протягом восьми років і до 1997 скоротилися на 7%. А в США вони в цей час зросли на 9%.Тільки наприкінці 90-х років ситуація в Канаді перемінилася на краще, і бюджети більшості сімей повернулися до рівня десятилітньої давнини. Завдяки здешевленню кредиту, пожвавилися інвестиції і споживчий попит. Почався підйом у житловому будівництві, і маси «середніх» канадців змогли дозволити собі одержувати нові автомобілі, меблі, побутову техніку й інші товари тривалого користування.

Таким чином, пристосовуючись до свободи торгівлі й інвестицій, Канада в 90-ті роки пережила дуже важкий етап перебудови. І можна з упевненістю сказати, що сьогоднішні економічні рекорди дісталися канадцям дорогою ціною, а не просто тому, що «завдяки історії з географією» їм «пощастило» жити поруч із могутнім південним сусідою.

§2.1.3.Економіка Канади по відношенню до економіки США.

Маючи одного головного економічного партнера і конкурента, Канада змушена постійно порівнювати власні успіхи з його досягненнями. На фоні інших країн «великої сімки» основні показники господарського розвитку Канади виглядають зараз дуже видатними. Проте на фоні США деякі з них викликають хвилювання навіть у самих стійких прихильників лібералізації торгово-інвестиційного режиму.Розрив в рівнях продуктивності праці не скорочується. Конкурентноздатність канадських товарів на ринках США підтримується насамперед завдяки низькому курсу канадського долара стосовно американського, а не росту продуктивності праці. По оцінках міністерства промисловості Канади, у 1999 році її середній рівень у країні відставав від американського на 20%. Насамперед тому, що канадські підприємці не виявляють достатньої (знову ж у порівнянні з американськими партнерами-конкурентами) активності в розробці і впровадженні у виробництво нових ідей, продуктів і технологій.Почасти це відставання компенсується за рахунок державних витрат на наукові дослідження. Тому Канада займає третє місце у світі (після США і Японії) по загальному обсязі таких витрат у розрахунку на душу населення. Примітно, що держава в Канаді надає дуже щедрі по міжнародних стандартах податкові стимули для інноваційної діяльності підприємців. Проте, при більш високому, ніж у США, рівні податків на прибуток, особливо в галузях непромислового сектора, це створює специфічну ситуацію: приватним корпораціям вигідно здійснювати дослідження в Канаді, але реалізовувати їхні результати вигідніше за кордоном. У зв'язку з цим економічні експерти, зокрема, представники ОЕСР рекомендують уряду Канади здійснити реформи в системі оподатковування корпорацій, поєднуючи їх із посиленням захисту прав на інтелектуальну власність і підтримкою інноваційної діяльності.Інший привід для хвилювнь- неадекватна, на думку канадських експертів, частка країни в міжнародних потоках прямих інвестицій. Відповідно до досліджень міжнародних консалтінгових компаній, умови інвестування в значних канадських містах по сукупності більш вигідні, ніж в американських. Проте, Канада залишається в тіні і рідко потрапляє в поле зору багатьох значних інвесторів із Західної Європи і Японії Див. Таб. 1..

У той же час канадські інвестори діють за кордоном дуже активно Див. Таб. 2.. У останні два десятиліття вивіз капіталу з країни швидко збільшувався. Більш того, починаючи з 1995 р. із Канади “іде” більше прямих інвестицій, ніж вона одержує з-за кордону.

Провідною сферою інтересів канадських інвесторів залишаються США, хоча туди тепер направляється біля 53% капіталу що вивозиться з країни в порівнянні з 62% у 1980 р. И усе ж, якщо по розмірах ВВП Канада майже в 12 разів поступається своєму головному партнеру, те її прямі інвестиції в США в останні роки лише на одну третину менші сум, вкладених американськими інвесторами в економіку північного сусіди. Утворюється тенденція, що потужне тяжіння самої багатої країни світу відриває від Канади увагу не тільки японських і європейських, але і власне канадських інвесторів. А кожний інвестований за кордон або не отриманий відтіля мільярд доларів інвестицій оцінюється приблизно в 45 тисяч «загублених» робочих місць.

§2.1.4. Переваги та недоліки економічних видносин з США

На порозі нового сторіття реальні середні прибутки канадців виявилися приблизно на одну третину нижчі, ніж у американців, тоді як у 80-ті роки розрив був 25%. Проте загальна картина розходжень у рівні і якості життя в двох країнах набагато складніша. Наприклад, у США набагато глибші соціальні контрасти і, насамперед, нерівність у рівні життя різноманітних груп населення. Узаконені в Канаді принципи організації соціальних програм і перерозподіли прибутків через держбюджет ближче до західноєвропейської моделі. Однієї