не потребує державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності;
•
рішення про запровадження режиму ліцензування та квоту-вання експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування і квотування, та строків дії цього режиму;
•
товари (роботи, послуги), які експортуються суб'єктами підприємницької діяльності в межах отриманих ними квот або за міжурядовими угодами, державними контрактами, державними замовленнями в обсягах, затверджених Кабіне-том Міністрів України, не обкладаються митом;
•
квоти на експорт товарів (робіт, послуг) затверджуються Кабінетом Міністрів України;
•
реалізація квот і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг) здійснюються Міністерством економіки України;
•
ліцензії видаються суб'єктам підприємницької діяльності на підставі отриманих ними квот або гарантування сплати вивізного (експортного) мита при перетинанні товаром мит-ного кордону України;
•
сплата вивізного (експортного) мита може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності шляхом видачі прос-того векселя з відстроченням платежу на термін виконання експортного контракту, але не більш як на 90 календарних днів з моменту заповнення вантажних митних декларацій. Порядок видачі, обліку і пред'явлення до оплати зазначених векселів установлюється Міністерством фінансів України за погодженням з Міністерством економіки України;
•
при визначенні розміру мита митна вартість товару, що передбачена в контракті, перераховується в національну валюту України за поточним курсом Національного банку України на день сплати мита;
•
експорт товарів (робіт, послуг), який здійснюється для погашення заборгованості за іноземними кредитами, нада-ними під гарантію Кабінету Міністрів України, або інозем-ними кредитами, отриманими за індивідуальними ліцензія-ми Національного банку України, не обкладається вивізним (експортним) митом.
Нарівні із загальними правилами ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій існують спеціальні правила, що регулюють ліцензування експорту (імпорту) окремих видів това-рів або у певні країни.
РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР КОНТРАКТ: ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)
Свого часу була поширена теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших ознак, він активно використовується у сфері підприємницької діяльності, що потребує невеликого огляду історії його трансформацій
З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарський договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише стосовно одного з видів договорів, що укладали соціалістичні організації — договору постачання. Пізніше він набуває збірного значення, охоплюючи всю сукупність договорів, спеціально сконструйованих для їх використання у відносинах між організаціями. Основною особливістю цих договорів було те, що вони формувалися на основі обов'язкового для обох або принаймні одного з контрагентів планового акта і підпорядковувалися встановленому не тільки законом, а й плановим актом спеціальному режиму. І хоча міра визначеності договорів планом була неоднаковою, але в цілому саме план зберігав значення базису господарського договору.
По суті від самого моменту появи конструкції "господарський договір" ставлення до неї було неоднозначним. Одні автори визнавали господарські договори основним інститутом особливої галузі – господарського права, її предметом мали бути господарські відносини, тобто такі, що "включають і відносини з керівництва економікою (відносини по вертикалі), і відносини щодо здійснення господарської діяльності (відносини по горизонталі)". Водночас вважалося, що особливим різновидом господарських відносин є відносини внутрішньогосподарчі.
Наведені погляди було піддано критиці прихильниками єдності Цивільного права І збереження суцільного його підґрунтя у вигляді Цивільного кодексу. Глибоке обгрунтування концепції єдиного цивільного права містилося у працях С.С. Алексєєва, С.Н. Братуся, Ю.Х. Калмикова, В.П. Грибанова, Г.К. Матвеєва, Р.О. Халфіної, О. А. Красавчикова та інших. При цьому серед тих, кого можна назвати представниками школи цивільного права, виявилося чимало таких, що виступали за виокремлення особливої групи – господарських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних договорів. Відповідно регулювання таких договорів, на їх думку, має підпорядковуватися загальним нормам цивільного права.
Іншої позиції дотримувалися представники школи господарського права, які висловлювалися за прийняття нарівні з цивільним такого ж за значенням господарського кодексу, інститутом якого мали стати господарські договори, що протиставляються звичайним цивільним договорам. Найяскравішим прибічником цих поглядів був В.В. Лаптєв. Він наполягав на тому, що подібність понять господарського і цивільного права є лише зовнішньою і що спеціальне законодавство про господарські договори регулює договірні відносини державних соціалістичних організацій, не вдаючись до загальних понять цивільного законодавства.
Визначення господарського договору досі є предметом дискусії в правовій науці. Наприклад, прихильники господарсько-правової концепції всі договори, що укладаються соціалістичними організаціями, вважали господарськими, позбавленими будь-яких цивільно-правових ознак.
Інші автори визначали господарські договори через характеристику їх основних ознак, при цьому розмежовувалися ознаки родові і видові. Так, М.І.Брагинський, визнаючи господарські договори різновидом цивільно-правових, зазначає, що господарські договори мають певну специфіку, і відповідно мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на господарські договори норми, що утворюють в сукупності загальний договірний режим, а з іншого -створювати норми, за допомогою яких встановлюється винятковий режим для всієї цієї групи договорів. Таким чином, родовими ознаками є те, що об'єднує господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а видовими – те, що виокремлює їх з-поміж інших договорів.
До господарських відносили також і непланові договори, якщо вони були однотипними з плановими і підпорядковувалися тому ж законодавчому режиму. Нині більшість з класичних ознак господарського договору зазнає перегляду. Така тенденція визначилася досить давно, але особливо помітною стала після початку так званої перебудови управління економікою, в процесі якої були значно розширені права підприємств, в зв'язку з чим змінилося значення планових актів, визначення умов договору тощо.
На