У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Комерційні банки розрізняються:*

за власністю статутного капіталу і способами його формування — державні, акціонерні, приватні, за участю іноземного капіталу та ін.;*

за видами здійснюваних операцій і сферами діяльності — універсальні, спеціалізовані (ощадні, зовнішньоекономічні, інвестиційні, іпотечні та ін.);*

за територією діяльності — регіональні, міжнародні, республіканські та ін.

Мета комерційних банків — одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів.   

Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:

- робота в межах реальних ресурсів;

- повна економічна самостійність і відповідальність;

- взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;

- регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.

Комерційні банки виконують такі функції:

- створення грошей;

- посередництво в кредиті;

- стимулювання нагромаджень господарськими суб’єктами;

- посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;

- посередництво в операціях із цінними паперами.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал..

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реального руху економіки країни до стабільної ринкової економіки. Розвиток інфраструктури вимагає удосконалення необхідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

РОЗДІЛ 2. Формування ринкової інфраструктури в сучасних умовах господарювання.

2.1 Становлення ринкової інфраструктури

Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, система взаємозалежних потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили.

Як у становленні ринкової інфраструктури в цілому, так і в розвитку її складових елементів в Україні мають місце особливості, що відрізняють цей процес від того, котрий мав місце у свій час в інших країнах при природному ході подій, незважаючи на зовнішню подібність деяких тенденцій. Урахування цих особливостей дає можливість виявити основні фактори становлення й розвитку ринкової інфраструктури й визначити наступні головні напрямки розвитку кожної з її складових:

1). реструктуризацію державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму й створення конкурентного середовища: для повноцінного становлення ринкових відносин в нашій країні треба продовжувати роздержавлення і приватизацію (не повторюючи помилки, які були допущені на попередніх етапах). Під роздержавленням власності розуміють перетворення державних підприємств на підприємства, засновані на інших (недержавних) формах власності; 2). Під приватизацією - процес придбання у власність громадянами або їх об’єднаннями усіх або частини акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарських товариств, а також підприємств.

Використовують такі форми приватизації: а) ліквідація підприємства і реалізація його активів на аукціоні; б) викуп майна, що здано в оренду; в)купівля-продаж підприємства; г)перетворення підприємства в акціонерне товариство з наступним продажем акцій.

Найбільше відповідає інтересам трудового колективу і держави в цілому той варіант приватизації, при якому трудовий колектив за умови закритої підписки одержує не менше, ніж 51% акцій. Але такий варіант придатний не в усіх випадках. У працівників підприємств, що мають високу вартість виробничих фондів, може просто не вистачити грошей на викуп акцій.

В нашій країні мають місце такі організаційно-правові форми підприємств: а). державні, б). комунальні, в). приватні, г).товариства, д). акціонерні товариства. Для всіх їх гарантуються рівні права й можливості, що створює нормальне ринкове середовище. Кожне підприємство може самостійно визначити для свого виробництва вид конкурентоспроможної продукції, вибирати постачальників та споживачів, установлювати вільні ціни на продукцію.

2). приведення нормативної бази у відповідність із розвитком інституційної складової ринкової інфраструктури: для перехідної економіки, у тому числі і для української, особливо актуальним є завдання формування ринкових інститутів, бо нерозвиненість інституційної структури — одне із самостійних джерел проблем і протиріч перехідної економіки; інститути належать до найважливіших елементів ринкової інфраструктури, тому, перш ніж аналізувати процес формування інститутів, потрібно чітко уявляти місце інститутів у ринковій інфраструктурі (РІС).

Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі — це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів цієї системи. Крім забезпечувальної функції, інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодію елементів самої системи.

3). підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні й розвитку ринкової інфраструктури: під час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об’єктивних труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.

Проблема ця не нова і займає думки людей уже не одне сторіччя. Перші згадки про власність, як одну з основних характеристик держави, з’явилися ще в глибокій давнині — у Вавилоні, Китаї й інших країнах.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов’язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З’ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і бажаних можливостей її майбутнього. Тому проблеми роздержавлення власності відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України, у них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для практичного вирішення