Створення ринкової інфраструктури в Україні відбувається ще досить повільно, із значним відхиленням, проте процес формування і розширення інститутів ринкової інфраструктури відбувається і його треба прискорювати.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали нормальну ринкову інфраструктуру, а також право власності на засоби виробництва і продукцію, й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і удосконалення законів, які повинні сприяти формуванню ринкового середовища.

2.2. Практика формування ринкової інфраструктури на прикладі ТзОВ ”Косівське РБУ-5“

Одним з важливих елементів ринкової інфраструктури є банки. Сьогоднішню економіку України і діяльність майже всіх підприємств, установ і організацій не можливо уявити без співпраці із банками. Банки здійснюють перерахунки коштів, зберігають кошти підприємств на своїх рахунках, приймають різні платежі, приймають кошти на депозити від населення і надають кредити.

У ринкових умовах необхідність забезпечення високого рівня ефективності господарювання посідає центральне місце в економічній політиці держави, формує стратегію діяльності виробничо-господарських структур. Досягнення стійких тенденцій економічного зростання безпосередньо пов’язане з активізацією роботи підприємств, постійним системним оновленням основних фондів, підвищенням конкурентоспроможності продукції, створенням потужної банківської системи.

Активна участь фінансово-кредитної системи у забезпеченні економічного розвитку країни вимагає, зокрема, тісної співпраці підприємств з тією її частиною, що найтісніше пов’язана із обслуговуванням суб’єктів господарювання в ринковій економіці – комерційними банками.

Система “комерційний банк – підприємство” набуває визначального значення в умовах стабілізації економічної ситуації в Україні. Значення підприємства як первинної ланки у структурі національної економіки та головного структуроутворюючого елементу цієї системи обумовлено посиленням інвестиційного та інноваційного попиту на ринку капіталу.

Комерційні банки, як фінансово-забезпечувальна складова цієї системи, виконуючи увесь спектр банківських операцій, уможливлюють ефективну виробничу діяльність інших господарюючих суб’єктів у різних секторах економіки і забезпечують тим самим безперервність суспільних відтворювальних процесів.

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Це в багатьох випадках призводить до погіршення фінансового стану підприємства, особливо для такого малого підприємства як ТзОВ ”Косівське РБУ-5“.

Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.

Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу;

3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

* заставне зобов'язання;

* договір-гарантія;

* договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із Законом України "Про заставу". Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.

Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставоотримувача, заставодавальника або третьої особи.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства-пози-чальника ставить такі вимоги:

* підприємство має бути кредитоспроможним;

* підприємство повинно забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);

* співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити не більше 70:30;

* інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансове скупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком;

* кредит