§ за суб'єктами та об'єктами відносин, що виникають,

§ за бюджетним призначенням, формами, методами та умовами залучення коштів тощо.

Очевидним є те, що певну теоретичну і практичну користь може дати лише та класифікація, в основу якої закладено загальні, найбільш суттєві критерії.

Грунтовно питання класифікації доходів саме місцевих бюджетів України не вивчалося. Раніше більше уваги приділялося вивченню державних доходів і доходів державного бюджету [52]. В Україні сучасні наукові розвідки в цьому напрямі здійснено, зокрема, В.Кравченком [30], Н.Сидоровою [42]. Правовими проблемами доходів місцевих бюджетів займаються також Н.Ісаєва, О.Заверуха, О.Майданник та інші вчені.

Отже, доходи бюджетів можна розподілити за такими ознаками:

1) соціально-економічний характер;

2) джерела утворення та форми використання коштів;

3) методи вилучення коштів;

4) конкретні умови їхньої акумуляції та використання.

За соціально-економічним характером доходи місцевих бюджетів поділяються на такі групи:

1) доходи від підприємств та організацій, що перебувають у державній власності;

2) доходи від підприємств та організацій, що перебувають у комунальній власності;

3) кошти, що надходять від населення.

Тобто, відповідно до зазначеного критерію, доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності юридичних осіб та надходжень від населення.

Поділ доходів місцевих бюджетів за джерелами утворення та формою використання коштів дає можливість конкретизувати їхній склад та визначити відповідні форми надходження до бюджетів. В основу поділу, який розглядається, закладено критерій того, за рахунок чого мають бути отримані доходи (наприклад, доходи від майна, від продажу земельної ділянки, від різного виду платежів).

За методом вилучення коштів доходи місцевих бюджетів поділяються на такі, внесення яких відбувається добровільно (гранти, пожертви, дарунки), та ті, які стягуються в обов'язковому порядку (різноманітні податки, збори, обов'язкові платежі). Цей поділ допомагає встановити, чи несе конкретне підприємство, установа, організація, громадянин на собі обов'язок по сплаті до бюджету певних коштів. Введення державою обов'язковості платежів при виникненні фактичного складу, який передбачено в законі, визначення розмірів і строків внесення слугують забезпеченню повноти, стійкості та регулярності грошових надходжень до бюджетів. Окрім того, сам факт визнання законом того чи іншого платежу обов'язковим передбачає можливість застосування в необхідних випадках примусового стягнення несплаченої суми.

У сучасній юридичній літературі можна зустріти і таку класифікацію доходів бюджетів:

1) за соціально-економічною ознакою;

2) за умовою зарахування до відповідних бюджетів (поділяються на закріплені та регулюючі);

3) за юридичними формами (податкові та неподаткові доходи) [23].

Найчастіше використовується класифікація поділу доходів бюджету саме на податкові та неподаткові. Існування такого поділу не викликає сумнівів. Для податкового методу держава використовує спеціальні юридичні конструкції – суб'єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, ставка податку, база оподаткування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян – все це елементи податкових законів. Інколи як окремі елементи виділяють строк сплати податку, пільги по його сплаті, відповідальність за невиконання податкових зобов'язань, джерело податку тощо.

Відповідно до п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти) [1].

Чинне законодавство України (ст. 9 Бюджетного кодексу) дає класифікацію доходів бюджету за такими розділами [2]:

1) податкові надходження – це передбачені податковим законодавством України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі;

2) неподаткові надходження: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Схема доходів місцевих бюджетів дається на рис. 1.1.

Рис. 1. Схема доходів місцевих бюджетів [39, c. 236]

Доходи можуть бути визнані такими, що надійшли до бюджету, лише після їхнього зарахування до відповідного бюджету. Податкові доходи вважаються сплаченими доходами відповідного бюджету з моменту, який визначений у податковому законодавстві України; неподаткові доходи вважаються сплаченими з моменту списання коштів з рахунку платника в кредитній установі (як правило, це банк).

Неподаткові доходи місцевих бюджетів формуються також за рахунок доходів від використання та продажу майна, яке знаходиться в комунальній власності; від фінансової допомоги та безповоротних відрахувань, штрафів та інших сум примусового стягнення, а також частини прибутку комунальних підприємств тошо. Фінансова допомога як вид неподаткових доходів – це міжбюджетні трансферти. До неподаткових доходів місцевих бюджетів можна також віднеси доходи від цінних паперів, які перебувають у комунальній власності, деякі митні збори та частину державного мита, доходи від платних послуг, які надаються місцевими органами влади тощо.

Звертаючись до праці В. Лебедева, де він розкриває, зокрема, позицію Л. Штейна в питанні систематизації державних доходів, та трансформуючи деякі положення на місцеві бюджети, джерела доходів останніх можна поділити на три групи: І група – доходи механічні (від діяльності органів місцевої влади – ліцензування, патентування, сертифікація тощо); II група – доходи фізичних та юридичних осіб у вигляді податків; III група – кредит [33]. До другої групи можна також віднести збори та деякі інші обов'язкові платежі, до третьої групи – гранти, дарунки, пожертвування.

У зарубіжній правовій літературі часом аналізується поділ доходів на первинні (або основні) та вторинні (похідні). Такий поділ можна зустріти у праці болгарського вченого А.Ангелова «Финансове право на HP България», Софія, 1967 р.

У науковій фінансово-правовій літературі десь до першої половини 30-х pp. XX ст. питання класифікації доходів бюджетів не розглядалося, досліджувалися питання доходів держави та місцевих