Законом України «Про бюджетну систему України» було зафіксовано, шо основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені доходи, а регулюючі доходи залишилися просто «поза законом». Дещо прояснив ситуацію з доходами місцевих бюджетів Бюджетний кодекс України, але розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи в ньому не знайшло повного вирішення.

У науці фінансового права зустрічається думка про розподіл доходів місцевих бюджетів лише на закріплені та регулюючі [42]. Такої класифікації дотримується, зокрема, Н.Сидорова, яка не погоджується з виділенням в окрему групу «власних доходів» місцевих бюджетів і зазначає, що поняття власних доходів включає в себе: закріплені у встановленому порядку за бюджетом кожного рівня джерела надходжень; відрахування, які надходять у бюджети по регулюючих джерелах; додаткові джерела, які встановлюються самостійно органами місцевого самоврядування.

Поділ бюджетних доходів на власні, закріплені та регулюючі є досить умовним, адже Бюджетний кодекс України прямо не оперує такими термінами. Доходи, які закріплюються за певним бюджетом, є закріпленими. Оскільки Кодекс, прямо не перераховуючи закріплені доходи, просто визначає склад доходів окремих бюджетів (наприклад, ст. 66), тобто закріплює певні доходи за певними бюджетами, то ці доходи можна назвати закріпленими [2]. Окрім цього, Бюджетний кодекс України встановлює нормативи відрахувань від податку з доходів фіхичних осіб, від плати за землю, тому ці доходи також можна назвати закріпленими.

До прийняття Бюджетного кодексу у бюджетному законодавстві України існувала плутанина з віднесенням прибуткового податку з громадян, плати за землю, податку на додану вартість, акцизного збору та інших податків і зборів до закріплених, власних чи регулюючих доходів. Перелік доходів місцевих бюджетів постійно здійснювався з прийняттям чергового закону про держбюджет на наступний рік, з внесенням змін до чинних на той час інших законів.

До регулюючих доходів відносять: надходження від акцизного збору, від податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, міжбюджетні трансферти.

Доходи бюджетної системи побудовані таким чином, щоб з них можна було покривати всі бюджетні видатки, щоб органи місцевого самоврядування були зацікавлені в отриманні доходів з кожного можливого джерела. Усі бюджетні доходи зараховуються в певному порядку, який забезпечує необхідну деталізацію і правильне групування однорідних даних. Таке групування доходів (як і видатків) з присвоєнням окремим підрозділам (розділам, групам, підгрупам, статтям) бюджету відповідних порядкових номерів називається бюджетною класифікацією. До прийняття Бюджетного кодексу застосовувалася структура бюджетної класифікації України, затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України» [11]. На виконання ст. 8 Бюджетного кодексу Міністерство фінансів України видало наказ від 27 грудня 2001 р. № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження». Проте даний наказ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України [12]. Відповідно до бюджетної класифікації доходи бюджетів поділяються на групи (податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти, державні цільові фонди). Групи доходів поділяються на підгрупи (залежно від видів платежів), підгрупи – на статті (залежно від видів доходних джерел), які інколи можуть поділятися на підстатті.

Отже, можна стверджувати, що існує досить багато підстав для класифікації доходів місцевих бюджетів, проте не будь-яка класифікація може відповідати реаліям сьогодення. Головним критерієм сприйняття чи, навпаки, несприйняття класифікації є її практична користь, що проявляється в правотворчій діяльності та в процесі формування доходної бази місцевих бюджетів.

1.2 Особливості механізму управління формуванням доходів місцевого бюджету

В умовах прискорення процесу розвитку демократичних принципів у державному устрою та управлінні, одною з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві (регіональні) фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов’язаних з соціально-культурним та комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих [25, c.108].

Фінанси місцевих органів влади включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів. Це видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі.

Названі 7 основних структурних елементів системи не можуть бути фотографічним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості в кожній країні. Але названі структурні елементи може бути виявлено майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади.

Формування місцевих інститутів в Україні є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв’язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему [19, c.213].

Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім сформована структура системи місцевих фінансових інститутів, як наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи