Друге дихання розвитку психологічного напряму полі-тичної економії на якісно новому рівні дало внесення у нього засад австрійської та математичної шкіл. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований представни-ками цих шкіл, внесення ними таких нових елементів ана-лізу, як величина «граничної корисності», фактор рідкості та ін., дали можливість подолати ряд суперечностей старої психологічної школи, передусім невдалі спроби встановити залежність цінності від конкретної корисності речей. На це звернув увагу, зокрема, Туган-Барановський, який один з перших в Росії та в Україні здійснив порівняльний аналіз австрійської школи вже в першій своїй науковій праці «Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причине их ценности» (1890).

Звертаючись у цій та ряді інших праць, зокрема згада-них вище «Очерках из истории политической экономии и социализма», до питання гострої взаємної критики прибіч-ників теорії корисності та трудової теорії цінності, усклад-неної «соціальними симпатіями та політичними пристрас-тями», вчений писав, що і ті й другі були праві у своїй критиці і неправі у своїй виключності. Якщо праця справ-ді не може пояснити ринкових коливань товарних цін, а також середніх цін багатьох товарів економічного оборо-ту, наприклад, землі, то водночас з точки зору теорії корис-ності неможливо зрозуміти, чому середні ціни товарів іс-тотно різняться, а багато з корисних предметів зовсім не мають ціни. Одна й друга теорії, робить висновок учений, «були недостатніми для повного пояснення основного еко-номічного явища—цінності». Школа ж К. Менгера, на думку М. Тугана-Барановського, запропонувала підхід, який обіцяв назавжди покінчити з суперечками про цінність. Ви-знання граничної корисності головним фактором, що ви-значає цінність, дало, за виразом М. Тугана-Барановського, «аріаднину нитку» для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дозволило школі Мен-гера дати «нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці».

Справді, австрійська школа відіграла визначну роль у розвитку економічної теорії. Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проб-лем, як зв'язок корисності та цінності, закономірностей формування споживчого попиту, взаємозв'язку в ціноутворен-ні попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробницт-ва та визначення принципів, за якими відбувається вмінення цінності кінцевого продукту окремим факторам, що бра-ли участь у його створенні тощо, тобто до неокласичного аналізу, який відкрив якісно нову епоху в розвитку полі-тичної економії. Проте представники австрійської школи не змогли подолати суперечливості своїх теорій щодо пояснен-ня цінності та цін виключно з позицій суб'єктивних оцінок корисності, відірваності від врахування витрат виробницт-ва у формуванні цінності, точніше — ціни, що врівноважує попит і пропонування тощо. Ці вади австрійської школи на той час відзначали не тільки її противники, а й прихильники, зокрема А. Маршалл. Останній звертав увагу на те, що фун-датори австрійської школи не змогли з'єднати корисність з суспільними витратами, тобто зіставити результати з ви-тратами.

Недостатність моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський. У своїй праці «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1905) вчений наголошував, що школа Менгера «вперше дала вичерпне пояснення механізму оцінки, вияс-нила психологічні процеси, результатом яких є ціна, тобто суб'єктивному моменту, що лежить в основі ціни, яким по-передні теорії майже не займалися». Разом з тим М. Ту-ган-Барановський приходить до висновку, що ця школа одночасно «показала передаточні ремні, які зв'язують у суб'єкті об'єктивні фактори ціни з цінами».

Вже в своїй першій, згаданій вище роботі «Учение о предельной полезности...», у 1890 р. М. Туган-Барановський обґрунтовує положення про те, що теорія граничної корис-ності, якщо її правильно розуміти, є несподіваним підтвер-дженням теорії трудової цінності, і протистояння цих тео-рій грунтується на різних підходах до проблеми цінності: об'єктивному у Д. Рікардо і К. Маркса та суб'єктивному у К. Менгера. «Теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки знаходяться між собою в узгодже-ності, яка тим більша, чим більшою мірою розподіл народ-ної праці підпорядковується господарському принципу». Вчений формулює закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям.

Ідея вченого про необхідність дослідження категорії цін-ності з урахуванням як витрат (об'єктивних факторів), так і корисності («суб'єктивних» факторів) була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Саме з ідеєю синтезу