Проте підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського відрізнялися. А. Маршалл долає, з одного боку, обмеженість теорії цінності Д. Рікардо, зу-мовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та вречевленої праці) при визначенні міно-вої цінності і, з другого — догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб'єктивної корисності, тоб-то про останню як єдину основу ціни.

Акцентуючи увагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) на виробничому факторі (витратах вироб-ництва) та використовуючи граничну корисність при вста-новленні ціни попиту (з боку споживачів), А, Маршалл розглядає ціну як результат їхнього зіткнення, рівновідда-чу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Таким чином, він по суті знімає проблему джерела ціннос-ті як єдиної субстанції ціни. В центрі його уваги — можли-вості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у тіс-ному зв'язку з ринковим механізмом. Цей підхід плідно використовувався пізніше у працях Дж. Неймана, П. Самуельсона, Дж. Хікса й ін.

М. Туган-Барановський, як і А. Маршалл, звертав ува-гу на ті моменти в теорії Рікардо, які підтверджували, що в ній трудові витрати — найважливіший, але не єдиний об'-єктивний фактор ціни (другий—корисність), а також на ті опосередковуючі умови, які вводив Рікардо (рівність опла-ти праці однакової кваліфікації, обсягів капіталу та враху-вання часу їх інвестування, середня норма прибутку тощо). Однак, на відміну від А. Маршалла, він, з одного боку, аб-страгувався від цих моментів, а з другого — явно перебіль-шував значення граничної корисності як первинної і вихідної у проблемі цінності. У своїй формулі («теоремі цін-ності») він залишає співвідношення «гранична корис-ність—витрати праці», а замість аналізу функціональних залежностей намагається безпосередньо зіставити ці кате-горії, вважаючи разом з тим, що «гранична корисність має бути функцією трудової витрати».

Недоліки цієї спроби М, Тугана-Барановського (який не був вузьким послідовником ні маргіналізму, ні класичної чи будь-якої іншої школи) виразити формально надзвичайно плідну і перспективну ідею взаємозалежності об'єк-тивних та суб'єктивних (за його термінологією) засад у вирішенні проблеми цінності і ціни долалися російськими і українськими економістами, як буде показано нижче, че-рез розвиток засад власне маргінальної школи, шляхом за-стосування вищої математики та економіко-математичних методів.

Формування і розвиток в Україні власне маргінального напряму та його математичного відгалуження відбивали за-гальні тенденції, характерні для маргіналізму наприкінці XIX—початку XX ст. у цілому. Ці тенденції виявлялися передусім у прагненні його представників подолати край-ній суб'єктивізм австрійської школи, її вихідного поло-ження про граничну суб'єктивну корисність як основу ціни, поширити принцип маргінального аналізу на теорію витрат виробництва, «здержливості» та продуктивності капіталу (концепція граничної продуктивності Дж. Б. Кларка) та ін.

В умовах наростаючих процесів монополізації дедалі більше відчувалася потреба перенесення центру уваги у теоретичних дослідженнях з поведінки окремого господарюючого суб'єкта на розробку основ економічної діяльності фірми, товарного виробництва в цілому, проблеми ціноут-ворення, розподілу доходів (ресурсів) як умови забезпе-чення господарської рівноваги (збалансованості попиту і пропозиції) тощо. На це, до речі, звернув увагу ще у 80-ті роки XIX ст. Д. Піхно. У книзі, присвяченій виникненню перших монополій та огляду літератури з цього питання (Торгово-промышленные стачки. К., 1885), вчений, зокре-ма, наголошував, що «стачки» «слугують вираженням і про-відником приватних і односторонніх інтересів, з тією лише різницею, що ці односторонні інтереси будуть діяти не по-одиноко, а як масова організована сила».

Одним з найяскравіших представників маргіналізму в Україні був випускник Новоросійського (Одеського) уні-верситету, викладач Демидівського ліцею в Ярославлі, Пе-тербурзького університету, професор (а з 1919 р.— академік Української Академії наук) Р. Орженцький. У його працях основні засади маргіналізму знайшли детальний виклад та власне оригінальне обгрунтування і розвиток.

Ґрунтовне викладення теорії К. Менгера в частині тео-рії цінності, визначення кількісної величини цінності гра-ничною корисністю, виведення законів цінності (знижен-ня, підвищення та співвідношення) як формальних законів свідомої діяльності, критика з позицій психологічної школи трудової теорії вартості класиків та інтерпретації її К. Мар-ксом тощо міститься в першій науковій праці Р. Орженцького «Полезность и цена. Политико-экономический очерк», виданій в Одесі у 1895 р.

Проблема цінності розглядалася і в магістерській ди-сертації Р. Орженцького «Учение о ценности у классиков и канонистов» (Одесса, 1896), в якій історія питання про-стежується починаючи з античної літератури (творів Аристотеля), дається історико-філософське обгрунтування пси-хологічного напряму в дослідженні економічних явищ, ви-соко оцінюється перевага пропонованого ним розуміння природи цих явищ порівняно з класичною школою полі-тичної економії. Розкривається сутність теорії граничної корисності. Саме цю теорію вчений вважає тим ключем, що допомагає розкрити внутрішній зміст теоретичних концеп-цій, розроблених у руслі інших напрямів політичної еко-номії: «Завдання правильної і всебічної теорії цінності по-лягало б, на нашу думку, в тому, щоб, виходячи з цілком правильних і в сучасний період більш або менш визнаних положень теорії граничної корисності, дати внутрішнє по-яснення, показати основу всіх тих зовнішніх і емпіричних співвідношень та законів обміну, які розроблені і відкриті іншими теоріями».

Проте у згаданій та ряді наступних праць (Понятие об экономическом явлений. 1903, Основные законы ценности и их практическое значение. 1904 та ін.) учений розвивав у