Таким чином, ні власна оригінальна трансформація ідей австрійської школи, ні глибоке філософське обгрунтування Р. Орженцьким у згаданих працях важливості і доцільності психологічного аспекту аналізу економічних явищ, передусім — цінності та ціни, все ж не виводили їх з кола вузько суб'єктивного трактування «австрійців». Величина цінності, стверджував учений, визначається «величиною почуттєвого стану» (ступеня відчуття задоволення або страждання), оскільки вона «являє собою вираз почуттєвого стану, який породжується впливом володіння або відсутності блага...».

З часом дедалі більшу увагу Р. Орженцького, як і біль-шості послідовників маргіналізму та математичної школи, привертає проблема взаємозалежності між ціною та витра-тами виробництва. Йому, зокрема, імпонував підхід до ви-рішення цієї проблеми, запропонований видатним російсь-ким ученим—економістом та математиком В. Дмитрієвим у його широко відомих на той час у науковому середовищі «Экономических очерках» (Серия 1-я: Опыт органического синтеза трудовой теории ценности и теории предельной полезности. М., 1904), В Дмитрієв пов'язав аналіз рівня суспільно необхідних витрат праці з питанням про співвідно-шення попиту та пропозиції і широко використав положення теорії граничної корисності, вважаючи надзвичайно важ-ливим урахування психологічних передумов при економіч-ному обгрунтуванні теорії ціни. Рівняння, запропоновані В. Дмитрієвим, базувалися на використанні одного з варі-антів теорії витрат виробництва Д. Рікардо і так земної догми А. Сміта у варіанті розкладу ціни на заробітну пла-ту та прибуток. Це дозволило йому дати математичне вираження залежності ціни від витрат виробництва, визна-чаючи величини заробітної плати і прибутку не в ціннісному вираженні, а у вигляді функціональних залежностей під технічних умов виробництва .

Систему рівнянь В. Дмитрієва для аналізу ціни викорис-тав і Р. Орженцький (Политическая экономия, 1909), роз-кладаючи ціну на заробітну плату робітників та середній прибуток.

З часом погляди Р. Орженцького розвиваються в напря-мі розширення та поглиблення соціального обгрунтування економічних явищ та понять. У праці «К вопросу о природе психологических явлений и методе их изучения», опубліко-ваній в «Юридическом вестнике» у 1914 р., і економічна поведінка, і економічні явища, зокрема цінність (ціна), ви-ступають уже не тільки як продукт суб'єктивно-психологіч-них факторів, а й як результат їхньої взаємодії з об'єктив-ними соціальними факторами, які включають і обмеженість ресурсів. При цьому соціальні фактори значною мірою об-межують економічний принцип поведінки індивідуума. Звід-си й цінність «не визначається законами цінності, тобто цінність, або на практиці—ціни, не зумовлюються відданням переваг індивідуумів, «формуються на основі неінди-відуальних, а суспільних оцінок корисності благ». Проте, як справедливо зазначає один з відомих на Заході українологів І. Коропецький у праці «Асаdemic Есоnomics іп the Nineteenth-Сеntury Ukrain» (Selected contribution of Ukrainion Scholars to Есоnomics, 1984), Р. Орженцький широко цитує «Принципи економіки А. Маршалла відносно розу-міння природи економічного явища як синтезу суб'єктивно-психологічних та об'єктивних соціальних факторів, але те-орії ціни А. Маршалла уваги не приділяє. Перегляд влас-них поглядів Р. Орженцьким відбив їх еволюцію від засад теоретичної економії як точної абстрактної науки в бік уяв-лень, характерних для представників соціального напряму політичної економії.

Основні теоретичні позиції австрійської школи, їх роз-виток і поглиблення відбилися і в творах іншого відомого представника цього напряму — професора Київського уні-верситету О. Білімовича. Послідовник Київської психоло-гічної школи, він був переконаним противником трудової теорії цінності. «В основі процесу розцінки господарських благ (ціни.—Л. Г.),—писав О. Білімович в одній з своїх найбільш ґрунтовних праць того часу «К вопросу о расценке хозяйственных благ» (1914),—лежить один факт, який впливає на напрям усього господарського життя. Це факт існування у кожної господарюючої людини певних, прита-манних їй потреб». Виразом цих потреб, які О. Білімович трактує як почуття, що «випливає з відчуття відсутності», «прагнення усунути нестачу», і є суб'єктивні цінності. По-в'язуючи величину цінності з інтенсивністю потреб, учений вважав, що гранична корисність «є не що інше, як відбиття того задоволення потреб, яке залежить від даної кількості блага». Проте на відміну від теоретиків австрійської школи О. Білімович заперечував можливість вимірювання таких суб'єктивних величин, як інтенсивність потреб, корисність та суб'єктивна цінність речей не тільки на практиці, а й в теорії.

Теорію граничної корисності О. Білімович, подібно до Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, Дж. Кларка та ін., доповнює теорією витрат виробництва, вносячи у неї засади маргіналізму, а також подає у власному трактуванні теорію вмінення. Ціна продуктів, вважає він, регулюється цінами фа-кторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює відповідний доход. «Кожна теорія цін товарів,— писав О. Білімович у праці «Социальная теория распределения» (1916),—відірвана від розцінки участі виробничих факторів, і кожна сучасна теорія створення доходів, що здійснюється через ринковий обмін, відірвана від розцінки продуктів,— логічно неможлива».

Отже, розподіл учений теж вважав складовою загальної проблеми створення цін: «Кожний доход є ціною,