До останнього часу у вітчизняній історико-економічній літературі такий підхід, що розглядав усіх учасників ви-робництва як рівноправних партнерів незалежно від їхньо-го класового походження, таврувався як відкрита й злісна апологія капіталістичного способу виробництва. Лише в останні роки окремі дослідники доходять висновку, що са-ме такий підхід відбивав формування системи розгалужених механізмів інтегрування пролетаріату у буржуазне суспіль-ство, яке розпочалося на рубежі століть і було пов'язане з могутнім динамізмом у поступальному русі капіталізму, інтенсивному наростанні нових явищ і модифікаційних про-цесів у господарській системі і т. ін.

На думку учених-маржиналістів, забезпечити ефектив-ність цього поступального руху можна було лише шляхом раціонального використання основних факторів виробницт-ва—праці й капіталу, що, в свою чергу, неможливо без гармонізації відносин між ними, досягнення їхньої єдності і взаємодії. Вони не були противниками соціальних реформ, лише вважали, що останні повинні здійснюватися в межах заходів, які б не порушували основ існуючого господарсько-го ладу, що базується на принципі госпрозрахунку, не стримували економічного поступу. «Нагромадження капіта-лів і підвищення продуктивності людської праці,— писав О. Білімович у праці «Піднесення товарних цін у Росії» (1909),—були і залишаються тим основним фоном, на яко-му тільки й могло розгорнутися таке характерне для XIX століття... піднесення робітничих мас у західноєвропейських державах. У створенні їх і у нас лежить головним чином запорука тривкого поліпшення матеріального становища робітників».

Під впливом соціальної теорії розподілу, розробленої М. Туганом-Барановським незалежно від теорії ціни й цінності, О. Білімович доходить висновку про слушність ідеї регулювання рівня заробітної плати через сферу розподілу національного доходу і про можливість поступового вклю-чення ряду соціально-психологічних елементів у схеми те-орії розцінки: «Навіть вплив таких умов, як розвиток само-свідомості у робітничого класу і пов'язані з ним згода чи небажання... працювати за певну плату,— писав він у праці «Социальная теория распределения»,— може бути включе-на у теоретичну схему шляхом введення даних про суб'єк-тивну обтяжливість праці для робітника і певну інтенсив-ність його потреб у різних господарських благах».

Ще однією характерною рисою формування і розвитку маргінального напряму в Україні була добра обізнаність його представників з досягненнями математичної школи як на Заході, так і в Росії, плідне їх використання і розви-ток. Вважається, що саме Білімович дав в економічній лі-тературі того часу найбільш детальне висвітлення всіх ар-гументів за і проти застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Сам учений при цьому запе-речував можливості застосування математичного методу для аналізу економічних явищ, розглядав його тільки як метод викладення тих чи інших положень економічної теорії.

Проте математичний метод поступово виходив за межі ілюстративності і перетворювався на вагоме знаряддя еко-номічного аналізу, знаходження нових шляхів вирішення ря-ду важливих економічних проблем. Застосування методоло-гічних підходів математичної школи та математичного апа-рату значною мірою сприяло виявленню і подоланню обме-женості теоретичних підходів у руслі моністичного пояс-нення ряду важливих економічних проблем як з позиції класичної теорії трудової вартості, так і не менш популяр-ної тоді теорії граничної корисності.

Переконливим свідченням цього є творчість А. Маршалла, який прагнув перетворити економічну теорію на мате-матичну науку, будував свій аналітичний метод (метод «часткової рівноваги») на широкому використанні та роз-витку здобутків математичної школи. Застосування функ-ціонального аналізу дозволило вченому сформулювати ряд перспективних ідей, які змінили саме бачення економічної ситуації, що до того грунтувалося на уявленні про закон спадної родючості землі, поширений і на капітал. Він сформулював принцип зміни віддачі всіх факторів виробництва залежно від розумної їх комбінації, яка сама перетворю-ється на один з факторів зростання.

Як зазначалося вище, у тому ж 1890 р., коли вийшли у світ «Принципи політичної економії» А. Маршалла, подіб-ну ідею синтезу трудової теорії цінності з теорією «гранич-ної корисності» і власний закон пропорційності трудових витрат граничним корисностям та відповідну його формулу запропонував М. Туган-Барановський. Недосконалість ви-хідної бази та формули запропонованого ним закону дола-лися саме на шляху застосування економіко-математичних методів. Так, у 1902 р. відомий математик Столяров пред-ставив на засіданні Київського фізико-математичного това-риства аналітичний доказ теореми М. Тугана-Барановсько-го (Столяров Н. А. Аналитическое доказательство предложенной г. М. И. Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовим стоимостям. К., 1902). Завдяки застосуванню диференційного обчислен-ня Столяров зумів певною мірою подолати обмеженість запропонованого у теоремі чисто суб'єктивного розуміння корисності: у Столярова граничні корисності господар-ських благ виступають як частинні похідні функції суспіль-ної корисності. До речі, вважається, що саме він вперше у світовій літературі виразно сформулював цю функцію.

На цьому ж шляху В. Дмитрієвим була доведена до-цільність урахування впливу на ціну всіх елементів вироб-ничих витрат або факторів