За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхідні витрати виробництва:

W= с + v + m (1.1)

де W — вартість товару; с — витрати товаровиробника на придбання засобів виробництва; v — витрати на відтворення робочої сили (за капіталізму виступають у формі заробітної плати); т — додатковий продукт (за капіталізму існує у формі додаткової вартості).
Ціна виробництва. За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією.

ІД, = с + v + р (1.2)

де Цв — ціна виробництва, с — постійний капітал, v — змінний капітал, р — прибуток.

Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції, з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, у яких виробництво товарів не задовольняє потреби споживачів, з відповідним коливанням цін (зростанні їх при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при перевищенні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються дією закону попиту і закону пропозиції. На цій підставі виникає таке визначення ціни:

Ціна — грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та законів попиту і пропозиції.

Сутність ціни, як і будь-якого економічного явища чи процесу, повніше, або комплексно, розкривається у виконуваних нею функціях.

Ціна виконує такі основні функції: 1) облікову; 2) розподільчу; 3) стимулюючу.

Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину при виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, встановлювати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням та ін.

Розподільна функція ціни реалізується в процесі внутрі- та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової вартості, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, в яких виробництво товарів і послуг здійснюється відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Стимулююча функція ціни полягає в тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції на впровадження нової техніки, досконаліших форм і методів організації виробництва тощо.

З'ясування сутності ціни дає змогу перейти до розгляду основних видів цін, в яких ці функції втілюються.

Існують різні критерії поділу цін. Так, згідно з критерієм власності розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні та інші види цін.

Залежно від форм конкуренції, а частково від форм власності, розрізняють ринкові ціни за чистої конкуренції; олігопольні ціни — за панування групових монополій (олігополій); монопольні — за абсолютної монополізації єдиним виробником або продавцем відповідної сфери виробництва (а отже і збуту) або лише збуту (так звана монополія). Загалом за панування монополій розрізняють монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки. Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні фірми під тиском транспортних та промислових компаній під час доставки сільсько -господарської продукції на ринок та її переробки.

За панування на ринку декількох олігополістів (групової монополії), як правило, застосовується практика "лідерства в цінах". Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги. Решта олігополістів за спільної мовчазної згоди призначають таку саму або дещо нижчу ціну.

Ціни на товари, які виготовляють природні монополісти, регулює держава. Такими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку і пошти та ін.
Залежно від типів ринкової системи розрізняють регульовані та нерегульовані ціни. Значну частину цін у розвинутих країнах світу регулює держава. Так, у Швейцарії державний контроль над цінами поширюється майже на 50% обсягу товарної продукції, у Франції держава регулює ціни j на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспорт, деякі інші товари і послуги. В період економічної кризи державний контроль над цінами посилився. Регульованими є й ціни на олігополістичному, сутої монополістичному ринку. Таке регулювання з боку гігантських компаній здійснюється через механізм формування і регулювання попиту, обсягів виробництва продукції, практики "лідерства в цінах" та ін.

В Україні класифікація цін здійснюється шляхом їх поділу на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються із собівартості та прибутку. Купуючи у підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Вони перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яка складається із затрат обігу та прибутку оптової торговельної організації. Затрати обігу — це витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати працівникам торгівлі та ін.

Останніми роками державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється політика "лібералізації цін", що за невисоких заробітної плати, інших доходів призводить до зростаючого зубожіння переважної більшості населення.

1.2. Порядок та умови організації цінової політики на підприємстві

Кожен суб’єкт господарювання може вплинути на швидкість реалізації вироблених товарів шляхом встановлення відповідної величини ціни на них. Для реалізації цього завдання йому необхідно вирішити завдання формування оптимальної цінової політики.

Ціна була і залишається найважливішим