Перехід до наступної стадії життєвого циклу товару – стабільності – відбувається непомітно. На цій стадії найважливіші ринки збуту вже освоєні. Поступово знижується й темпи розширення виробництва. Для залучення нових споживачів слід докласти зусиль, тобто створення нового попиту потребує додаткових витрат.

На цій стадії важливе значення має ціна, а надто її залежність від еластичності попиту. При вищих цінах цінова еластичність більша, ніж при нижчих. Оскільки якість товару в основному вже задовольняє споживачів, зменшуються і витрати виробництва, а загалом і ціна. На цій стадії формується найоптимальніша структура ринку, а тому можливості виробника зменшуються.

На стадії старіння виробництво розвивається меншими темпами порівняно із загальними темпами економічного зростання. Об’єктивно ринок обмежує виробництво товару. Це відбувається через те, що попит на ринку товарів стає більш насиченим, доходи споживачів збільшуються і вони висувають до товарів нові вимоги. У цій ситуації попит на певний товар може зростати меншими темпами порівняно з темпами зростання доходів на душу населення. Знижується й цінова еластичність попиту. Оскільки зміна попиту здебільшого досягається без зниження цін з боку виробника, можна сказати, що це відбувається під впливом зовнішніх чинників. Однак при цьому треба враховувати, що збільшення доходів споживачів може зумовлювати підвищення цін.

Доходи населення можуть збільшуватись також за рахунок підвищення заробітної плати працівників, що призводить до збільшення витрат і собівартості продукції, а також підвищення ціни товару. При цьому збільшення заробітної плати загалом не супроводжується зростанням ефективності в галузі. Зрештою вона втрачає значення в господарському масштабі і капітал переходить до нових галузей або виробництв. Поява нових виробництв, галузей, товарів породжує нову конкуренцію і новий товар починає витісняти старий. У цьому разі цінова політика має враховувати всі особливості нового товару. Доки ціна на нього висока, старий товар ще реалізується, а згодом з пониженням ціни на новий товар – іде скорочення виробництва і збуту старого товару.

Цінова політика підприємства базується на різних принципах:

1. Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики напрямам і змісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовою загальної економічної політики підприємства, тому мета і завдання їх мають бути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політики підприємства.

2. Цінова політика має формуватись з урахуванням кон’юнктури ринку відповідних товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегмент ринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йому відповідають.

3. Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості каналів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам.

4. Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливо споживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку. Це досягається застосуванням різних знижок з ціни для різних споживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати її стимулюючу роль в умовах ринкової економіки.

5. Розробка політики залежно від якості товару та ступення його новизни для споживача. Це досягається використанням нових технологій, нового обладнання.

6. Урахування різних чинників, передовсім зовнішніх, що не залежать від підприємства і впливають на його цінову політику. У цьому випадку важливо визначити ці чинники і спрогнозувати їх змінив майбутньому.

1.3. Основні фактори та методи ціноутворення

Ціна - найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення по цінах. В ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об'єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб.

Політика ціноутворення – це комплекс заходів, до якого належить визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми.

Фактори ціноутворення можна поділити на зовнішні та внутрішні.

Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропозиції продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати - нижній. Кінцеві споживачі та покупці промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте ступінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку.

Знаючи попит, витрати і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна ця буде десь у проміжку між надто низькою, що не забезпечує прибутку і надто високою, яка перешкоджає формування попиту.

У цілому всі методи ціноутворення можна поділити на витратні та маркетингові. До кожної із зазначених груп входить значна кількість методів, кожен з яких має свої позитивні і негативні сторони. Механізм ціноутворення в Україні на рівні підприємств, як правило, дуже простий і недостатньо гнучкий для умов змінного попиту. Саме цим визначається відсутність на ринку окремих видів товарів ( які реалізуються швидко в умовах фіксованої в даному інтервалі ціни) і проблеми затоварення торгових підприємств іншими видами (ціна на які дещо вища, ніж платоспроможний попит на них).

Фірма сподівається, що вибраний метод дає змогу правильно розрахувати (використати) конкретну ціну.

До основних витратних методів ціноутворення належить:

-