3.3. Державне регулювання цінами у процесі формування цінової політики на підприємстві

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін – це не разовий акт встановленя рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Мета державного регулювання будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатись в економічні процеси з метою пом’якшення наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінанси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. Метою державного регулювання цін в Украіні на сучасному етапі розвитку економіки є:

- забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призвело до руйнівних наслідків для економіки;

- стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення;

- соціальний захист населення, тобто встановлення таких цін на окремі товари з врахуванням реального доходу споживачів;

- формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

- запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю чи здоров’ю людини.

Повноваження щодо визначення заходів та напрямків державного регулювання цін має Міністерство економіки з питань європейської інтеграції, в складі якого функціонує Управління розвитку конкуренції та цінової політики. Його головним завданням є формування організаційно-економічних механізмів реалізації цінової політики.

Таким чином, державне регулювання цін – це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності;

- збалансування ринку виробництва і предметів споживання;

- об’єктивне співвідношення у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

- підвищення якості продукції;

- орієнтація цін на внутрішнього ринку на рівень світових цін.

Існують форми і методи державного регулювання цін. Форма – це спосіб організації та взаємодії елементів і процесів явища як між собою, так і з зовнішніми умовами. Метод – спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Суть адміністративних (прямих) методів така: в умовах ринкової економіки держава запроваджує фіксовані елементи ціни і підприємство-виробник встановлюючи ціну на свої вироби враховує чинні державні законодавчі та нормативні акти. Пряме регулювання найчастіше здійснюється в періоди інфляції та дефіциту товару. До методів прямого регулювання процесів ціноутворення належать:

- встановлення фіксованих цін;

- встановлення регульованих (максимальних і мінімальних) цін;

- нормування окремих співвідношень у межах цінової структури (матеріальних витрат, рівня рентабельності, заробітної плати).

Непрямі методи передбачають зміну кон’юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією. Вони здійснюються в різних формах – від державних замовлень до регулювання витрат підприємства через встановлення норм і нормативів. Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін у масштабах економіки. До непрямих методів належать:

- насичення ринку споживчими товарами;

- надання податкових пільг;

- система кредитування підприємств;

- суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства;

- виважена імпортно-експортна та митна політика.

Основними напрямками державного регулювання цін в Україні сьогодні можна вважати такі:

1) розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад у сфері ціноутворення;

2) антимонопольне регулювання цін на продукцію виробничо-технічного призначення;

3) декларування цін.

Згідно постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (від 25 грудня 1996р. №1548 із змінами), фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами влади України і органами місцевого самоврядування. Так:

1) Державний комітет будівництва, архітектури таа житлової політики формує кошторисну нормативну базу та визначає порядок її застосування в будівництв;

2) Міністерство транспорту:

- подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення тарифів перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України;

- встановлює за погодженням з Мінекономіки тарифи на перевезення пасажирів, багажу, на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах, збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання;

- аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і пасажирів у аеропортах України.

3) Державний комітет зв’язку за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встановлює тарифи на оплату послуг, пов’язаних з виплатою і доставкою пенсій і грошової допомоги населенню;

4) Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством економіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті;

5) Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров’я;

6) Державний комітет лісового господарства;

7) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють:

- ціни на паливно-енергетичні ресурси;

- граничні рівні рентабельності та торговельні націнки на дитяче харчування, лікарські засоби;

- ціни на ритуальні послуги;

- граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками з продажу продовольчих і непродовольчих товарів.

Інший напрямок державного регулювання цін запроваджується на продукцію технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги природних монополій. Монопольне становище суб’єкта господарювання – це становище суб’єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання