відпуск) матеріалів”, які є первинними документами для списання матеріальних цінностей у виробництво при нормативному методі калькулбвання.
Для того щоб виробити продукцію, необхідно затратити кошти, у тому числі – використати запаси підприємства. Для того щоб раціонально витратити запаси, треба вести їх облік. Допоможе в цьому бухгалтерові П(С)БО №9 ”Запаси”.
Підприємству дозволено вибирати один з методів на власний розсуд, причому відповідно до принципу послідовності, який закладений у Законі України від 16.07.99р. №996 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, вибраним методом доведеться користуватися з року в рік. Якщо треба змінити метод, то таке рішення має бути обгрунтоване і розкрите у фінансовій звітності.
Нормативний метод може використовуватись у двох аспектах:
Ш
Для оцінки і контролю діялбності підприємства, не будучи при цьому частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства;
Ш
Безпосередньо в бухгалтерських записах, будучи частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства.
Суть методу обліку нормативних затрат на виробництво продукції полягає в тому, що всі виробничі затрати на виготовлення готової продукції – незавершене виробництво, сама готова продукція та її реалізація відображаються у фінансовому обліку за їх нормативними значеннями.
В ідеалі ми повинні протягом звітного періоду точно знати величину адміністративних затрат, затрат на збут та інших, які будуть понесені протягом місяця, у внутрішньогосподарському обліку можна визначити планову повну собівартість одиниці продукції, яка також буде дорівнювати фактичній.
На практиці ціни на матеріали можуть змінюватися, у процесі виробництва можливе використання більшої кількості матеріалів, ніж установлено нормативами, та ін. Тому виникають різниці між фактичними і нормативними затратами.
Журнал-ордер №10.
Собівартість формується у журналі-ордері №10. У ЖО №10 для кожного з витратних рахунків відводиться окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записують назви статей витрат, а по горизонталі відводять колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічним елементах.
Сторінок у ЖО№10 повинно бути не менше кількості витратних рахунків у головній книзі; кількість кореспондуючих рахунків, з кредиту яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер у міру облікової необхідності.
Підсумки з кредиту кожного з кориспондуючих рахунків заносяться до головної книги на сторінку оборотів по дебету даного витратного.
Крім сторінок відведених для дебетових оборотів кожного з витратних рахунків, у ЖО №10 повинна бути сторінка, де можна побачити обороти по кредиту кожного з вказаних вище рахунків у дебет різних, з якими протягом місяця вони коресподувалися, в тому числі витратних, загальними підсумками.
Крім того, до ЖО №10 повинні додаватися ще й розрахунки суми витрат, що припадає на реалізацію, а також залишків незавершеного виробництва і готової продукції. Такі розрахунки виконуються на підприємствах, де прямий облік вартості незавершеного виробництва неможливий.
Таким є ЖО №10 – синтетичний реєстр оборотів по кредиту рахунків, які означають різні елементи витрат. Яка з можливих форм його ведення прийнята до конкретного підприємства, вирішувати головному бухгалтерові.
2.8 Визначення фінансових результатів.
Аналізуючи все вивчене , можна зробити висновок про те, що ні стан розрахунків жодним чином не впливають на формування фінансового результату підприємства. Це пояснюється принципом нарахувань, відповідно до якого доходи визнаються в обліку за фактом їх виникнення, а не за фактом оплати: чи то надходження від покупців, чи перерахування постачальникам. Прийнята в нашій країні методологія обліку виявилася якнайкраще пристосованою до цих вимог нових стандартів, оскільки вона дає змогу розрахункові операції розглядати окремо від формування доходів і витрат, і, таким чином, фінансовий результат формується незалежно від спрямованості грошових потоків. Інакше кажучи, якщо на підприємство надходить багато грошей, а з іншого боку, їх витрачання в цьому періоді невелике, - це аж ніяк не свідчить про прибутковість підприємства; і, навпаки, - якщо підприємство в тому або іншому періоді перераховує багато грошей, а з іншого боку, мало їх отримує, - це аж ніяк не свідчить про його збитковість.
В ч.2 Звіту про фінансові результати повинні відобразитися елементи саме витрат, тобто елементи, з яких складається собівартість активів, вже списаних з балансу в зв’язку з їх реалізацією, а не тих, що ще залишилися на балансі, оскільки ще не визнані як витрати, інакше кажучи – все ще відповідають критеріям активів.
Однак при цьому процес визначення сум витрат за кожним елементом був би більш трудомістким, оскільки всі ці елементи містяться і в статті адміністративних витрат, і в статті витрат на збут, і в статті інших операційних витрат.
На жаль, жодним іншим способом суми елементів витрат, визнаних у звітному періоді в зв’язку з отриманням відповідних доходів, визначити неможливо – тільки визначенням питомої ваги кожного елемента в загальній сумі витрат на виробництво і реалізацію. Треба однак уточнити, що у випадках, коли підприємство виробляє широкий асортимент продукції або займається різноманітними видами діяльності, робота з визначення питомої ваги кожного елемента витрат в загальній їх сумі ускладнюється, оскільки вимагає гнучкішого підходу.
Вважати, що в цій непростій справі могло б допомогти використання в обліку рахунків класу 8, - ілюзія.
Справа в тому, що в дебет кожного з рахунків класу 8, згідно з Інструкцією №291, записуються не витрати, фактично визнані в зв’язку з отриманням відповідних доходів (тобто те, що нам треба при заповненні ч.2 ф.№2), а витрати(точніше – величини, звані витратами), що реєструються на етапах: видачі в цех матеріалів для виробництва, нарахування зарплати на весь обсяг випуску, включаючи незавершене виробництво, тощо, одже, витрати, які формують собівартість не тільки собівартості не тільки реалізованої, але і всієї випущеної і навіть незавершеної і навіть незавершеної продукції. Так