6. Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

a) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

b) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

5. Інфляційні процеси в Україні у 2002-2005 роках

Інфляція, як ми знаємо, це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці) [10.- С.99].

До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклiзмів.

Зокрема варто згадати, що зростання грошової маси в Україні в 1992 р. в більш ніж 16,9 разів засвідчило про те, що гiперiнфляція в нашій дійсно мала місце. Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Згадаймо, що деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва. Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу гривні тощо – ось «радощі», які принесла нам гiперiнфляція [12.- С.43].

Надалі ми розглянемо основні інфляційні процеси, що відбувалися в Україні на протязі 2002-2005 років. Зокрема, на початок наведемо наді про інфляцію у 2002 році (див.табл.5.1).

Табл.5.1

Індекс інфляції у 2002 році

Місяць | Індекс інфляції
(у відсотках до попереднього місяця)  | Номер і дата
 опублікування в газеті
"Урядовий кур’єр" 

Січень             | 101,0  | N 23 від 05.02.2002 

Лютий  | 98,6  | N 44 від 06.03.2002 

Березень  | 99,3  | N 64 від 04.04.2002 

Квітень  | 101,4  | N 83 від 08.05.2002 

Травень  | 99,7  | N 101 від 05.06.2002 

Червень   | ,2 | N 120 від 05.07.2002 

Липень  | 98,5  | N 142 від 06.08.2002 

Серпень  | 99,8  | N 161 від 04.09.2002 

Вересень  | 100,2  | N 184 від 05.10.2002 

Жовтень  | 100,7  | N 205 від 05.11.2002 

Листопад  | 100,7  | N 227 від 05.12.2002  

Грудень | 101,4  | N 2 від 04.01.2003 

За підсумками 2002 року в Україні була вперше зафіксована дефляція в розмірі 0,6% після інфляції в 2001 році 6,1% і в 2000-му - 25,8%, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Одним з важливих факторів збереження низьких темпів інфляції стало збереження стабільності гривні. За даними, ревальвація гривні 2003 року становила 0,02%, у першому кварталі 2004 року - 0,04%.

Як повідомлялося, інфляція в Україні в березні 2004 року збереглася на рівні лютого – 0,4%, а з початку року вона становила 2,2%. У 2003 році інфляція в Україні становила 8,2%.

Діяльність Уряду України в 2005 році базувалась на виконанні цілей, визначених в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2005 рік [9].

Основними з них були:* 

підтримання стабільності гривні шляхом недопущення значних коливань номінального обмінного курсу; * 

забезпечення росту валового внутрішнього продукту на рівні 8,2 %; * 

підвищення довіри населення до банківської системи, що дозволило б залучити у неї додаткові кошти; * 

забезпечення стійкості грошово-кредитної системи; * 

приріст