Розрізняють два принципи стягнення обов’язкових платежів:

- пропорційний (податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу; забезпечується зацікавленість у зростанні доходів; відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або незаконно);

- прогресивний (податкова ставка збільшується із зростанням доходу; забезпечується обмеження зростання доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно; стимулюється приховування доходів після досягнення певної межі).

За рахунок податкових джерел у формі перерахувань з державного бюджету створюється ряд соціальних урядових фондів.

Кожен податок у законодавчому порядку закріплюється за відповідною владою. Центральні уряди мають у своєму розпорядженні найбільші за розміром податки (податок з корпорацій, основні непрямі податки). Вони надходять у державний бюджет, забезпечують функціонування центрального урядового апарату і здійснення покладених на нього завдань.

За механізмом стягування, податки поділяються на:

1) прямі – це податки на доходи. Механізм їх стягування – очевидний, неприхований;

2) непрямі – податки на споживання, що стягуються в залежності від обсягу придбаних товарів, їх збільшення безпосередньо збільшує ціну. Вилучення цих податків відбувається неявно.

Прямими податками є:

1. Особистий прибутковий податок.

2. Податок на прибуток корпорацій.

3. Податок на майно.

4. Платежі по соціальному страхуванню.

Особистий прибутковий податок – платниками є наймані працівники і власники підприємств, або інакше можна сказати, що їх сплачують домогосподарства і власники некорпоративних підприємств. Особистий прибутковий податок – це найбільш важливе джерело доходів. Його переваги:

· дає можливість об’єднати всі джерела доходів в один оподаткований дохід;

· прямий зв’язок податкової відповідальності особи з її здатність плати;

· обов’язкове для сплати на всій територій країни;

· можливість управляти ефективністю оподаткування за допомогою національної системи утримання роботодавців.

Звичайно цей податок має і свої недоліки:

· в період інфляції громадяни часто змушені сплачувати податок по більш високій ставці перед тим як буде змінена податкова шкала;

· може бути важко виявити доходи, які не виплачуються в формі заробітної плати.

Проте особистий прибутковий податок – це саме той податок, за рахунок якого уряди формують більшу частину доходів з власних джерел.

Податок на прибуток корпорацій – платниками є юридичні особи – корпорації. Корпорація залучає капітал, випускає акції та облігації, сплачує відсотки по облігаціях, дивіденди на звичайні і привілейовані акції. Об’єктом оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язаннях.

Податок на майно – об’єктом оподаткування при стягуванні цього податку є вартість особистого багатства (будинків, квартир, земельних ділянок). Платниками цього податку є власники майна, коли вони ним самостійно розпоряджаються; орендатори – при оренді; споживачі, коли власність дає дохід. Податок виконує перерозподільну функцію, поповнюючи державний бюджет за рахунок осіб, які нагромаджували багатство.

Цей вид податку є найбільшим джерелом доходів бюджетів місцевих рівнів. Важливим при розгляді цього податку є визначення аспектів регулювання його. Вони такі:

1) оцінка – це дуже спірне і складне питання, оскільки вона проводиться здебільшого некваліфікованими службовцями. Важливою проблемою є своєчасна та якісна переоцінка майна. Оцінка повинна відображати ринкову вартість власності;

2) визначення податкової суми – потрібно врахувати пільги по податку в даній адміністративній одиниці;

3) збір податків – проводиться на тому ж рівні, що визначає податкову суму, це право надається підлеглим ланкам адміністративної системи.

Платежі по соціальному страхуванню – податок стягується з метою формування фондів по соціальному страхуванню. Він виплачується з фонду зарплати і є страховим внеском. Платниками податку стають підприємці з одного боку і наймані працівники з іншого.

Непрямими податками є:

1. Акцизи (податок на продажі).

2. Податок на додану вартість.

3. Мито.

Акцизи – це податки на споживання, тобто непрямі. Вони стягуються у момент придбання певних товарів. Існує, наприклад, акцизний збір як податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами. Він встановлюється у відсотках з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами. Цей податок має регресивний характер, оскільки особи з різними доходами сплачують одну і ту ж суму податків, але в доході менш забезпечених верств придбання якоїсь речі веде до більш питомих витрат, ніж придбання цього продукту більш забезпеченими. Даний вид податку стимулює збереження, тому що він сплачується тільки у випадку придбання товарів, які оподатковуються цим видом податку.

Податок на додану вартість є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виручки за реалізовані товари.

Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом. У розвинутих країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Це є природним, адже в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму держави переходять до вільної торгівлі.

Певні види податків встановлюються не з метою поповнення бюджету. Їхньою метою є дещо інше. Насамперед це:

1) високі податкові ставки припиняють або скорочують небажані види діяльності;

2) податки призначені перешкодити здійсненню певних видів діяльності.

Затрати на збір податків повинні бути встановлені на найнижчому можливому рівні. Потрібно враховувати такі фактори:

1) витрати на процес оподаткування – тут мається на увазі ціна необхідних бланків, поштові витрати, оплата праці людей;

2) справедливість – з різними людьми треба поводитися в плані оподаткування по різному. Податки повинні встановлюватися з урахуванням доходу або багатства кожного платника.

Від своєчасного і повного надходження доходів залежить безперебійне фінансування усіх галузей господарства держави і соціально-культурних заходів.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією доходності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з’являються необхідні кошти й для видатків бюджету.

2.2.