Зміст і характер державних видатків органічно пов’язані з функціями держави. На різних історичних етапах з зміною ролі, функцій, сфер діяльності держави відповідно змінюється структура, обсяг її видатків.

Основна частина державних видатків – близько 70% припадає на державний бюджет [2, c.363]. У держбюджеті концентруються найбільші й найважливіші видатки, пов’язані із здійсненням державою своїх політичних і економічних функцій.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни [1, c.57].

Коло видатків, закріплених за державним бюджетом, установлюється в законодавчому порядку і відображає прагнення центральних урядів до концентрації влади і фінансових ресурсів.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Регулювання видатків бюджету є дуже складним процесом, оскільки інтереси і потреби різних громадян сильно відрізняються і неможливо рівномірно забезпечити задоволення цих інтересів і потреб усіх членів суспільства.

Видатки класифікуються залежно від пріоритетності підходу:

а) предметна або галузева бюджетна класифікація – визначення витрат за галузями господарства і управління;

б) економічна – диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата);

в) змішана або комбінована – поєднання відомчих і предметних ознак;

г) цільова – врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;

д) функціональна – державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду [4, c.380].

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку [12, c.18].

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів з зазначенням тих факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства та інші.

Розвиток цивілізації у ХХ ст. переконливо підтверджує, що головними чинниками стійкого економічного розвитку будь-якої країни можуть бути тільки науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва та споживання [11, c.59]. Для пожвавлення інвестиційного та інноваційного процесів потрібно посилити вплив на бюджетні видатки розвитку.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших не бюджетних джерел [12, c.18].

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне відображення в цільовому направленні бюджетних коштів.

Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з врахуванням реальної необхідності в них [1, c.58]. Видатки бюджету на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково обґрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах, районах із врахуванням їхніх економічних особливостей.

Визначено таке співвідношення між рівнем витрат та різними характеристиками районів:

1) багаті регіони витрачають більше коштів на громадські послуги;

2) індустріальні адміністративні одиниці характеризуються зростанням видатків, так як збільшуються потреби в послугах;

3) густота населення впливає на вартість розподілу послуг. Висока щільність зменшує витрати на громадський автотранспорт, але видатки на пожежну охорону зростають, оскільки вогонь розповсюджується швидше;

4) економічне зростання або погіршення ситуації збільшують видатки, але для окремих осіб ці видатки будуть різними;

5) центральні міста витрачають більше, ніж приміські райони;

6) чим вища відповідальність регіону за забезпечення послуг, тим менші видатки місцевих урядів;

7) чим нижчий ліміт на позики, тим менші видатки [5, c.6].

Контроль за видатками представляє собою раціональні системи, призначені збільшити та покращити діяльність організацій і зробити можливість визначення цілей, розподіл ресурсів і економічне, продуктивне та ефективне використання цих ресурсів.

При плануванні видатків усіх рівнів враховується, що:

· неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентах;

· економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, істотно знизить рівень їх функціонування;

· занехаяння поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу [1, c.64].

Перше місце в бюджетних витратах розвинених країн посідають витрати на соціальні цілі: соціальну допомогу, освіту, охорону здоров’я. Маніпулюючи цими витратами, держава регулює насамперед соціальні процеси, зокрема пом’якшує диференціацію доходів різних соціальних груп, надає допомогу малозабезпеченим верствам населення. Опосередковано ці витрати впливають також на економічні процеси. Так обсяг державних витрат на розвиток освіти, охорони здоров’я визначає рівень забезпечення національної економіки кваліфікованою робочою силою, а допомога малозабезпеченим сприяє зростанню витрат на споживання, а отже і сукупного попиту.

Витрати на оборону, а також на утримання різних гілок влади, тобто адміністративно-управлінські витрати, впливають на попит і товари широкого вжитку. Водночас зростання цих витрат відволікає ресурси від державної підтримки підприємств та галузей, що виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Це може призвести до того, що на збільшення попиту на предмети споживання та послуги економіка не зможе відреагувати адекватним зростанням пропозиції. Виникає дефіцит, викривлюється