Курсова робота

Організаційні форми суб’єктів господарювання України.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Характеристика організаційних форм (видів) суб’єктів господарювання…….5

2. Критерії вибору найбільш ефективної організаційної форми………………..10

3. Аналіз практики застосування організаційних форм в організації діяльності суб’єктів господарювання…………………………………………………………17

4. Напрями оптимізації організаційної складової у веденні бізнесу в сучасних умовах……………………………………………………………………………….28

Висновок……………………………………………………………………………34

Список використаної літератури…………………………………………………..36

Додатки……………………………………………………………………………..39

Вступ

Актуальність теми. Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв’язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями – безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. В цей же час виникла необхідність врегулювати правовий статус об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо) та встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування. Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв’язків та зовнішньо – економічної діяльності суб’єктів підприємництва. Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб’єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб’єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов’язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально – політичними факторами. Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб’єктів підприємництва.

Предметом в даній роботі виступають організаційні форми суб’єктів господарювання України.

Об’єктом даної роботи є– економіка України.

Метою даної курсової роботи є дослідження організаційних форм діяльності підприємств економіки України та обґрунтування критеріїв їх вибору.

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

– охарактеризувати сутність та види організаційних форм суб’єктів господарювання;

– розглянути критерії вибору найбільш ефективної організаційної форми;

– проаналізувати практику застосування організаційних форм в організації діяльності суб’єктів господарювання;

– розробити напрями оптимізації організаційної складової у веденні бізнесу в сучасних умовах.

Тема даної роботи є дуже актуальною на будь-якому етапі розвитку економіки ринкового типу. Її дослідженням займаються такі видатні вчені як М.Беззубова, I.Акiмова, Верстюк С., Старіков О, Кузяків О та багато інших.

1. Характеристика організаційних форм (видів) суб’єктів господарювання

Усі суб’єктигосподарювання функціонують в певних організаційних формах, які передбачені законодавством ринкових країн. Які ж ці форми?

Насамперед, це одноосібні підприємства. Індивідуальними підприємцями визнаються громадяни, що здійснюють господарські операції і укладають комерційні угоди від свого імені. Для організації фірми не вимагається оформлення якихось установчих документів, достатньо одержати дозвіл (патент) на здійснення господарських операцій і занести фірму в державний реєстр. Індивідуальний підприємець несе повну відповідальність усім своїми майном по справах фірми, до якої можуть входити одне або кілька підприємств (виробничих, торговельних тощо). Така фірма одержує назву, в якій вказується ім'я та прізвище власника [4, c. 37].

Основні об'єкти одноосібних фірм – магазини, ремонтні майстерні, підприємства побутового обслуговування та громадського харчування, тобто дрібні і найдрібніші підприємства. Тут задіяні невеликі капітали, їх можливості дуже обмежені. Тому приватний бізнес, шукаючи засоби для розширення діяльності, утворює різноманітні спілки (партнерства) і товариства. У першому випадку підприємці, об'єднавши капітали, безпосередньо беруть участь в діяльності фірми і несуть необмежену відповідальність (усім своїм майном) за її зобов'язання. До об'єднань цього типу відносять так зване повне товариство (партнерство). У другому випадку підприємці об'єднують лише свої капітали, а не діяльність. Що особливо важливо, вони відповідають по зобов'язаннях фірми лише своєю часткою капіталу. Таке обмеження дозволяє заздалегідь визначити розміри підприємницького ризику і створює сприятливі можливості для залучення в об'єднання великої кількості осіб. До таких об'єднань відносять товариства з обмеженою відповідальністю і акціонерні товариства.

Проміжне становище між вказаними об'єднаннями займають так звані командитні товариства (французьке «коммандіте» - «спілі по вірі»), які поєднують риси партнерства і товариства [5, c. 28].

Повне товариство є найпростішою формою об'єднання капіталів. Це спілка двох або більше осіб з метою спільного ведення господарської діяльності. Його членами можуть бути як громадяни, так і юридичні особи (фірми, організації, установи тощо). Саме ж партнерство не є юридичною особою. Майно спілки – спільна власність учасників, воно формується внесенням вкладів або паїв, будь-якими за розмірами і видом (грошові чи матеріальні цінності). Учасники спілки поділяють прибуток пропорційно частці кожного у майні. Важливо те, що з прибутку повного товариства податки не стягуються.

Основою створення повного товариства є договір учасників, у якому визначаються сфера і строк дії, розмір і вид паю, форма участі кожного тощо. Таке партнерство має найменування, у якому обов'язково вказується ім'я і прізвище одного із учасників. Члени спілки несуть повну і солідарну відповідальність по її зобов'язаннях, яка поширюється і на їх майно. Якщо один з учасників виходить із спілки, вона ліквідовується. Ті учасники, що залишились, щоб утворити нову спілку, повинні укладати новий договір. Усе це значно обмежує розміри і