Держава не може (і не повинна) впливати на усі фактори, що визначають розвиток малого бізнесу. Його завдання – створення сприятливого інституційного середовища і низьких адміністративно-регуляторних бар'єрів, що забезпечують стимули для розвитку приватного бізнесу і функціонування ринкового механізму ефективного розподілу ресурсів. Державна політика у секторі МСП, що здійснюється в Україні протягом останнього десятиліття, характеризується декількома рисами. По-перше, більша увага приділялася зниженню адміністративно-регуляторних бар'єрів, у той час як загальні інституційні бар'єри (і в першу чергу, слабкий захист прав приватної власності та корупція) залишалися досить високими. Крім того, на тлі загального зниження регуляторного тиску на підприємницьку діяльність, вимірюваного кількістю перевірок або регуляторних обмежень, високою залишалася невизначеність бізнес середовища, пов’язана з частими змінами в законодавстві. Та й саме законодавство є складним, безсистемним, часто суперечливим, розрізненим по окремих законах і регуляторних актах. Зараз дозвільна система у сфері підприємництва регулюється понад 150 законами України, близько 500 постановами Кабінету Міністрів України і понад 1500 нормативними галузевими актами й актами місцевих органів влади [14, c. 92].

По-друге, фактично наголос робився на знижені бар'єрів входження на ринок, а бар'єри росту підприємств не знаходили достатньої уваги. По-третє, питання зниження бар'єрів зовнішнього фінансування малих підприємств розглядалися поза зв'язком із загальними проблемами інвестиційного клімату. По-четверте, серед інструментів державної підтримки малого бізнесу домінували інструменти створення привілейованого режиму функціонування (насамперед, за рахунок спеціальних податкових режимів).

Результати такої політики досить суперечливі. З одного боку, на особу досить швидкий ріст числа малих (особливо мікро-) підприємств і фізичних осіб, що займаються підприємництвом, а також повільне підвищення частки малого сектора у виробництві валового внутрішнього продукту і зайнятості. Ще більш важливим є сам факт розвитку підприємницької ініціативи і конкурентного середовища в тих секторах, де роль малого сектора особливо значна (сфера послуг, торгівля).

З іншого боку, існує негативна тенденція зниження частки активних малих підприємств у загальному числі малих фірм. Аналіз Інституту економічних досліджень показав, що частка активних підприємств у загальному обсязі зареєстрованих малих фірм (юридичних осіб) упала з 96.2% у 2001 році до 74.6% у 2006 році. Недоліки української статистики не дозволяють простежити динаміку середнього періоду виживання заново зареєстрованих малих підприємств (як і динаміки показників створення, руйнування заново зареєстрованих малих підприємств, а також коефіцієнта переходу малих фірм у середні). Однак приведені вище цифри вказують на високу ймовірність зниження цього показника за останні кілька років. Це свідчить про те, що якісні характеристики українського малого бізнесу поки що не дають підстави розглядати його як основу створення життєздатного середнього сектора. У найближчій перспективі не нові приватні підприємства, а колишні державні підприємства, що пройшли приватизацію, будуть складати кістяк середнього бізнесу.

Ці побоювання підтверджуються результатами опитування промислових підприємств України, проведених Інститутом економічних досліджень. У 2004-2009 роках тільки 1% малих підприємств, що ввійшли до вибірки, перейшли в категорію середніх. Відповідаючи на питання про плани росту на наступні три роки, 45% малих підприємств підтвердили свій намір збільшити число зайнятих, але тільки 4.8% з них збираються залишити групу малих підприємств і перейти в категорію середніх [31].

У чому причина? Одна з головних причин – це відсутність необхідних інвестиційних ресурсів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Інша важлива причина, на яку вказали 58% опитаних малих підприємств, це побоювання втратити привілеї у сфері оподатковування і спрощеного бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим 22% малих фірм у випадку розширення виробництва замість переходу в категорію середніх збираються відкрити додатково нові дочірні малі фірми, щоб зберегти переваги спеціального податкового режиму. У свою чергу, середні підприємства також використовують податкові привілеї малого сектора: 57.5% керівників середніх підприємств відзначили, що схеми формального дроблення підприємств на трохи юридично самостійні малі фірми активно використовуються в сферах їхньої діяльності. Слід зазначити, що юридичне дроблення бізнесу не сприяє формуванню єдиних економічних і виробничих систем, збільшує операційні витрати ведення бізнесу, і не може розглядатися як позитивна тенденція.

Величезне значення для ведення інвестиційної діяльності мають інституційні особливості бізнесового середовища. Багато дослідників підкреслювали, що ухвалення інвестиційного рішення в більшій мірі залежить від надійності захисту прав власника, ніж від наявності відповідних фінансових ресурсів. Як справи в у цій сфері? У 2004-2009 р. не відбулося істотних змін у захисті прав власності, і близько 76% малих підприємств і 83% середніх підприємств як і раніше вважають , що правова система не може ефективно забезпечити гарантію прав приватної власності і захист від криміналітету. Аналогічна картина у сфері корупції: майже 70% малих і середніх підприємств визнають виплату хабарів державним чиновникам як звичайний спосіб «улагоджування справ», при цьому майже третина опитуваних не впевнена, що після виплати хабаря зможе одержати очікувані результати. З метою зниження ступеня невизначеності бізнесового середовища, пов’язаної з корупцією і з частими змінами в законодавчій базі, підприємці намагаються налагодити «неформальні» відносини з представниками влади на місцевому і регіональному рівні. Для 54% малих і середніх підприємств наявність таких відносин має визначальне значення для ведення бізнесу. Відповідно, більше 50% керівників МСП вважають, що зміна представників місцевої і регіональної державної влади безпосередньо впливає на хід їхньої підприємницької діяльності. Ці цифри свідчать про те, що загальноінституційні проблеми інвестиційного клімату продовжують залишатися істотними бар'єрами на шляху розвитку сектора МСП.

4. Напрями оптимізації організаційної складової