Процес започаткування власного бізнесу для майбутнього підприємця починається з питання: як зареєструватися? Яку обрати організаційну форму?

Особливої актуальності ця проблема набула у зв’язку з прийняттям нових Цивільного та Господарського кодексів, що внесли низку змін до законодавчого регулювання підприємницької діяльності.

Почнемо з того, що суб’єктами підприємницької діяльності (СПД) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Переважну більшість підприємців приваблює більш проста і дешевша система державної реєстрації та ведення діловодства СПД фізичними особами. Справді, для початківців вона є найбільш прийнятною формою. А застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (єдиного і фіксованого податку) для СПД фізичних осіб значно полегшує життя підприємців та надає можливість зменшити податковий тягар [8, c. 312].

Раніше діяльність СПД фізичних осіб ускладнювалась недостатнім законодавчим регулюванням їх підприємницької діяльності, адже більшість нормативних актів створено “під юридичних осіб” і в багатьох питаннях СПД фізичні особи опинялись “за бортом”. Новий Цивільний кодекс України дещо прояснив ситуацію, визначивши деякі ключові питання. Зокрема визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Збанкрутувати відтепер можуть не лише юридичні, а й фізичні особи, неспроможні задовольнити вимоги кредиторів, пов‘язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Щоправда, якщо банкрутом визнано юридичну особу, її відповідальність обмежується майном юридичної особи (крім окремих специфічних випадків), тоді як фізична особа несе відповідальність усім своїм майном – квартирою, автомобілем, коштовними речами, що належать їй за правом власності, і навіть часткою майна у спільній сумісній власності подружжя. Виняток становлять лише особисті речі, на які, згідно із законом, не може бути звернено стягнення.

Небажання відповідати за боргами усім своїм майном – одна з причин того, що кількість юридичних осіб в Україні щодня збільшується. Найпоширеніші організаційно-правові форми суб’єктів підприємницької діяльності юридичних осіб, що застосовуються у малому та середньому бізнесі, – приватне підприємство (ПП) та товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Приватне підприємство. У цій організаційно-правовій формі підприємців приваблює відсутність законодавчих вимог до розміру статутного фонду. Крім того, засновники не несуть відповідальності за зобов’язання ПП, так само як ПП не може відповідати за зобов’язаннями своїх засновників.

Процедура реєстрації підприємства залишилася колишньою, особливі вимоги щодо ПП відсутні. Не мають права засновувати приватне підприємство одночасно фізособа (чи кілька громадян) і підприємство (чи кілька юридичних осіб). У разі створення приватного підприємства однією особою, згідно з положеннями нового Господарського кодексу, знадобиться рішення про його створення і статут, а якщо засновників кілька – потрібні установчий договір і статут. Усі питання щодо управління приватним підприємством, порядку створення його статутного фонду засновники вирішують самостійно. Таким чином, змінено саму суть приватного підприємства, і його фактично прирівняно до товариства.

Проте на практиці виявляється, що впровадження нововведень дещо запізнюється – деякі реєструючі органи досі ще відмовляють у реєстрації приватного підприємства, в якого декілька засновників.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Основні нормативні акти, що регулюють питання діяльності господарських товариств, – це Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та Закон України “Про господарські товариства”. Заснувати ТОВ, як і ПП, можуть одна чи кілька фізичних осіб або одна чи декілька юридичних осіб (раніше для цього було потрібно не менш як дві особи). Існує лише обмеження, що ТОВ не може мати єдиним засновником інше господарське товариство, засновником якого є одна особа. Але особа може бути засновником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного засновника. Для ТОВ чинним законодавством встановлено мінімальний розмір статутного фонду, що має становити не менш як 100 мінімальних заробітних плат.

Проте і в цьому разі з упровадженням нововведень виникають складнощі – органи реєстрації відмовляються реєструвати товариства, засновані одноосібно, маючи, до речі, для цього усі підстави. У разі створення товариства з обмеженою відповідальністю одним учасником його статут не може містити всіх необхідних відомостей, встановлених вимогами Цивільного кодексу. Зокрема, посилання на розмір статутного капіталу, поділеного на частки (весь статутний фонд належить одній особі); порядку вступу до товариства; порядку прийняття рішення єдиним учасником і багато іншого.

Крім того, Цивільним кодексом встановлено нові вимоги до установчих документів ТОВ. Якщо раніше до пакету установчих документів входили статут і установчий договір, то тепер установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або установчий договір. Установчий договір законодавством визначено необов’язковим, проте без нього більшість банків відмовляють у відкритті банківського рахунку. Сподіваємось, що найближчим часом ці питання буде врегульовано.

Існує також колізія норм чинного законодавства щодо процедури формування статутного фонду, яка також потребує врегулювання. Законом України “Про господарські товариства” встановлюється вимога, що кожен з учасників зобов‘язаний до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю внести до статутного фонду товариства не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Причому учасник зобов‘язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов‘язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, має сплачувати за час прострочення 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Тоді як, відповідно до вимог, які встановив Цивільний кодекс України, до моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менш ніж п’ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті упродовж першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого