Розмежування договору купівлі-продажу і договору поставки полягає в такому:

1. Договір поставки не може бути укладений між підприємством і громадянином.

2. Предметом договору поставки є, як правило, товари, що визначаються родовими ознаками, а предметом договору купівлі-продажу - товари, що визначаються як родовими ознаками, так й індивідуально-визначеними.

3. Виконання договору поставки часто здійснюється частинами, протягом терміну його дії; для договору купівлі-продажу характерне одноразове виконання.

4. Постачальником може бути підприємство, яке не є власником товарів, що поставляються, але має право оперативного управління ними; продавцем за договором купівлі-продажу завжди є власник, крім випадків, коли йдеться про примусовий продаж майна.

5. Договір поставки укладається переважно на основі планового акта, що для договору купівлі-продажу не характерно.

Аналіз зазначених відмінностей дає можливість дійти висновку, що, наприклад, торговельне підприємство, укладаючи з іншим підприємством договір про передачу у власність партії однорідних товарів у певний термін, має право назвати такий договір як договором поставки, так і договором купівлі-продажу.

Укладення і виконання договорів регламентує Цивільний кодекс України та інші законодавчо-нормативні акти.

Способи укладення договорів на поставку (купівлю-продаж) товарів

Відповідно з чинним законодавством договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди з усіх існуючих його умов. Момент укладення договору визначається моментом надання угоді встановленої форми.

Договір укладається кількома способами, основні з яких подано далі. Проте у будь-якому разі конкретний вибір укладення договору віддано на розсуд сторін і залежить від особистостей та специфіки конкретного договору.

Складання документа під назвою "договір". Цей спосіб є найоптимальнішим у виборі конкретного способу укладення договору. Саме в одному документі під заголовком "договір", "контракт", "угода" сторони визначають усі умови та аспекти передбачуваної операції. Перевагою цього способу можна назвати і той момент, що при його наявності спір щодо самого факту укладення договору практично не виникає. Таким чином можуть укладатися будь-які господарські договори.

Інколи на практиці постає питання: чи можна вважати договірні відносини з комерційної купівлі-продажу (поставки) оформленими за наявності не самого договору, а лише узгодженої специфікації? Специфікація, підписана сторонами, не містить усіх суттєвих умов для визнання договірних відносин встановленими і не може замінити договір поставки, що укладається в установленому порядку.

Укладення договору відповідно до протоколу про наміри. Жодний протокол про наміри не може замінити договір. Тим паче, протокол може у деяких випадках накладати на осіб, які його підписали, певні зобов'язання.

Згідно з українським законодавством ведення переговорів щодо передбачуваного договору не дає учасникам цих переговорів жодних прав та обов'язків.

Проте останнім часом значного поширення набув такий вид комерційної документації, як протокол про наміри. Необхідно пам'ятати, що деякі протоколи про наміри являють собою не просто документ, у якому фіксуються результати переговорів між сторонами, а й документ, який має у багатьох випадках важливе юридичне значення.

Чинним законодавством України передбачено таку форму, як попередній договір. Відповідно до попереднього договору сторони зобов'язуються укласти в майбутньому договір про передачу товарів, виконання роботи тощо на умовах, передбачених попереднім договором. Часто підприємці, підписуючи протокол про наміри, і не підозрюють, що насправді укладають свого роду договір, за яким беруть на себе певні права та обов'язки. Якщо сторона попереднього договору ухиляється від укладення передбаченого ним договору, інша сторона має право звернутися до суду з позовом про спонуку укласти відповідний договір, а також з вимогою про стягнення зі сторони, яка ухиляється від укладення договору, збитків, що виникли у зв'язку з цим.

Таким чином, до протоколів про наміри необхідно ставитись більш ніж відповідально, і якщо ви не маєте наміру зв'язувати себе правами та обов'язками, у протоколі необхідно зробити відповідний запис.

Обмін листами, телеграмами, телефонограмами, телефаксами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. Як свідчить практика, цей спосіб несе в собі чимало непередбаченостей, і головна з них полягає у тому, що не кожний лист або телеграма можуть свідчити про укладення договору між сторонами.

Основні питання, які виникають при цьому:

1. Чи можна укласти договір згідно з гарантійним листом?

2. Чи можна укласти договір по факсу?

Гарантійні листи повинні відповідати вимогам пропозиції про укладення договору (оферта), а саме:

- гарантійний лист повинен містити в собі всю необхідну інформацію про суттєві умови договору (предмета договору, необхідні строки, ціну тощо);

- гарантійний лист має бути достатньо визначеним, тобто він повинен бути звернений до конкретної особи;

- пропозиція про укладення договору має виходити від уповноваженої особи підприємства;

- гарантійний лист має виражати намір особи, яка його надсилає, вважати себе зобов'язаною щодо виконання прав та обов'язків у випадку прийняття пропозиції.

Таким чином, з тексту гарантійного листа має чітко й однозначно виходити пропозиція укладення договору. Не можна розцінювати як оферту лише заяву про описання певних обставин або чиюсь думку, повідомлення, або письмовий опис про діяльність підприємства та його товари (послуги).

Якщо вищезазначені умови в гарантійному листі відсутні, то його можна розглядати як рекламу, або як запрошення до переговорів з приводу майбутнього договору. Жодних юридичних наслідків такий гарантійний лист не несе.

Якщо навіть гарантійний лист відповідає усім пред'явленим юридичним вимогам, для укладення договору його недостатньо. Необхідно, щоб пропозиція була прийнята (акцептована), оскільки договірні відносини між сторонами виникають не із самого гарантійного листа, а із схвалення його сторонами. Прийняття пропозиції про укладення договору (акцепт), як і оферта, також повинні відповідати певним вимогам.

По-перше, акцепт має виходити лише від тієї особи, якій зроблено оферту, по-друге,