Стосовно порядку, що передбачає можливість деоетування вхідного ПДВ тільки за умови введення в експлуатацію основних виробничих фондів, то очевидно, шо його треба відмінити, адже сьогодні підприємства самі зацікав-лені у тому, щоб своєчасно освоювати капітальні вкладення. ПДВ тоді пови-нен визначатися за єдиною схемою: придбав дещо — вхідний ПДВ відно-ситься у дебет відповідного рахунку, продав — у кредит, а сальдо — це сума податку до сплати.

Інколи, з різних причин, підприємства можуть мати постійне дебетове сальдо по розрахунках з ПДВ, що означає фактичне вилучення їхніх обігових коштів із господарського обігу. По-перше, це застосування нульових ставок податку стосується експорту вугілля, електроенергії тощо. У цьому разі чин-не законодавство передбачає відшкодування сум ПДВ, шо сплачені поста-чальникам, з бюджетів за рахунок загальних надходжень доходів. По-друге, це коли покупок більше від продажів. У цьому разі нормативні акти передба-чають віднесення сум перевищення на розрахунки з бюджетом у наступних звітних періодах. Для того, щоб зробити податкову систему більш сприятли-вою для розвитку бізнесу, мабуть, треба переглянути чинне законодавство та у будь-якому випадку виникнення дебетового сальдо компенсувати ного за рахунок коштів відповідних бюджетів. При цьому, оскільки кошти у бюдже-тах є не завжди, дебетове сальдо можна буде використовувати для заліку по інших податках, платником яких є підприємство.

В окремих країнах застосовують декілька ставок ПДВ: підвищені — для предметів розкошу; знижені — для товарів першої необхідності (продоволь-чих товарів, енергопродуктів для опалення та освітлення, фармацевтичних то-варів, пасажирського транспорту тощо). Інколи вносяться пропозиції ввести проміжні (крім стандартної та нульової, а також звільнення від ПДВ) ставки податку і в Україні. Цього, мабуть, робити не треба, адже їх введення означа-тиме суттєве ускладнення механізму дії ПДВ та зростання адміністративних витрат, що пов'язані з обслуговуванням податку. Що стосується зниження стандартної ставки податку, то хоча це і бажано, але такий відповідальний крок треба зіставляти з наявністю реальних бюджетних можливостей.

2.Податок на прибуток підприємств

Враховуючи умови економічної кризи в Україні — механізм дії податку на прибуток підприємств має бути побудований таким чином, щоб він спри-яв розвитку виробництза, накопиченню капіталу і повороту економіки у бік науково- і капіталомістких виробництв. Можна виділити два важливі на-прямки розв'язання цієї проблеми:

удосконалення загальних правил обчислення зобов'язань з податку на прибуток;

удосконалення вбудованих у механізм дії податку на прибуток спеціаль-них методів стимулювання виробничого розвитку.

Розмір зобов'язань з податку на прибуток підприємств залежить від особ-ливостей облікової політики. Мабуть, одне з головних питань у цій сфері (до речі, як і у випадку з ПДВ) — це порядок визначення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Як відомо, пункт і.3. Закону України "Про оподат-кування прибутку підприємств" передбачав визначення реалізації продукції (робіт, послут) за датою передачі права власності на неї згідно з базисними умовами посгавки, визначеними сторонами незалежно від строїв здійснення оплати. Але коли вводились у дію Правила застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", цей пункт був вилучений. Таким чином було дозволено дотримуватися старих і більш зручних для підприємств в умовах кризи неплатежів правил відображення виручки від реалізації про-дукції (робіт, послуг) за варіантом, що вибирається самим підприємством: або у міру надходження коштів за фактично відвантажену продукцію (касовим ме-тодом — як це роб;іто переважна більшість підприємств), або у міру відванта-ження продукції (виконання робіт, надання послуг), незалежно від того, оплачена вона чи ні (методом нарахувань). На 1997 рік, мабуть, можна зберегти цей порядок, хоча надалі треба дотримуватися принципу, що виручка від реа-лізації продукції повинна визначатися згідно з Єдиними правилами бухгалтер-ського обліку, а не залежно від того, який податок обчислюється.

Взагалі удосконалювання бухгалтерського обліку найближчими роками має відігравати значну роль у поліпшенні обчислювання прибутку, що підля-гає оподаткуванню. Річ у тому, що в Україні ще не впроваджено стандартів бухгалтерського обліку, які б однозначно регламентували зобов'язання і мож-ливості підприємств у частині вибору конкретних правил обліку, що мають вплив на розмір оподатковуваної бази. Зокрема, це стосується проблем визна-чення порядку списання та обліку виробничих запасів і готової продукції. Припустимо, що підприємство має запаси однорідної готової продукції (на-приклад, вугілля), собівартість окремих порцій якої різниться. У дебет рахунку 45 або 46 можна списувати спочатку найдорожчі або найдешевші порції, перші з оприбуткованих на складі чи останні з оприбуткованих на складі, на-решті по середній собівартості — і щоразу суми оподатковуваного прибутку будуть різними. Напевно, враховуючи традиції вітчизняної бухгалтерії, можна рекомендувати метод "першим надійшов — першим використаний" або метод усереднення. Принаймні це треба чітко вказати у податковому законодавстві.

Важливим напрямком удосконалення механізму дії податку на прибуток підприємств є раціоналізація спеціальних методів стимулювання виробничо-го розвитку з допомогою податкових пільг. У розвинутих країнах до них зви-чайно відносять податкові пільги на здійснення НДДКР (зменшення оподат-ковуваного прибутку на суму витрат на НДДКР, вирахування з суми уже на-рахованого податку на прибуток певної частини приросту витрат на НДДКР) та інвестиційні податкові пільги (прискорена амортизація основних фондів і так звані інвестиційні податкові кредити — зменшення суми нарахованого податку на вкладення у певні види основного капіталу).

Використання спеціальних податкових методів заохочування виробничо-го розвитку зумовлено тим, що навіть в умовах висококонкурентних ринків сила економічних стимулів буває недостатньою для того, щоб спрямувати підприємницьку діяльність у русло науково-технічних рішень, які,