Разом з тим є різні точки зору на ефективність податкових пільг ях за-собу стимулювання науково-технічного розвитку. Так, деякі західні фахівці вважають, що вирішальний вплив на інвестиції справляє загальний макрое-кономічний клімат, і коли він не сприяє інвестиціям, то ніякі засоби, при-значені для їх спеціального заохочування, не дадуть великого ефект). Інші наголошують, що і прямий досвід, і наукові дослідження свідчать про чутли-ве реагування підприємців на стимули у вигляді податкових пільг .

Що стосується України, то сьогодні, мабуть, уже немає іншого шляху, як заохочувати наукові дослідження та інвестиції незалежно від того. будуть такі дії більш чи менш ефективними. Треба використати усі можливості впливу на виробництво з метою його виведення з кризи. Важливо тільки (враховуючи великі жертви, що були принесені для досягнення виносної фінансової стабілізації) зробити так, щоб податкове стимулювання торкнуло-ся у першу чергу пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки ; дово-дити пільговість податкового режиму до тієї межі, коли загроза неконтрольо-ваної інфляції може стати реальною. Тому, перш ніж вводити ті чи інші пільги, треба виконувати спеціальні прогнозні розрахунки, методику яких українські науковці можуть запропонувати.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" пільги по витратах на НДДКР не передбачені. Для створення сприятливого податково-го режиму щодо наукових досліджень та розвитку науковомістких вироб-ництв такі пільги треба ввести. Зокрема, можна запропонувати, за прикла-дом деяких розвинутих країн, запровадити податковий кредит (зменшення суми нарахованого податку на прибуток) у розмірі, наприклад, 50 відсотків приросту витрат по деяких напрямках НДДКР . Можна пропонувати інші відсотки та інші методи податкового стимулювання НДДКР — це, як на ме-не, не принципово. Важливо тільки нарешті прищепити законодавцям та ви-конавчій владі переконання, що такі пільги повинні бути.

Тепер кілька слів про амортизаційну політику. Одне з принципових пи-тань, яке потребує вирішення — це питання про те, можна чи ні вказувати різні суми амортизаційних відрахувань у податковій та фінансовій звітності. Якщо додержуватися принципів континентально-європейського (а не англо-саксонського) бухгалтерського обліку, то таких відмінностей рекомендувати не треба (при цьому буде збережено ту ситуацію, яка фактично має місце сьогодні), хоча в умовах інфляції тимчасові розбіжності між податковою та економічною амортизацією, можливо, були б зручні з точки зору податково-го стимулювання розвитку виробництва (якщо розраховувати податкову амортизацію з використанням методів прискореного списання, наприклад, методу залишку, що зменшується, - declining balance method).

Але радикальнішим і логічнішим є рішення, свого часу запропоноване за-хідними фахівцями для Росії, — списувати вартість придбаних та введених в ек-сплуатацію основних фондів на витрати виробництва (обігу) протягом одного року. Тоді у податкових цілях амортизацію не треба буде розраховувати взагалі .

Власне, ця пропозиція не нова. Зокрема, вона була висунута рядом еко-номістів для США стосовно умов початку 80-х років, коли наголос робився на компенсації інфляційного знецінювання амортизаційних відрахувань. Впро-вадження її означатиме перехід від амортизаційної політики, що грунтується на принципі врахування нормативних строків служби основного капіталу, до вигідної для бізнесу концепції прискореного відшкодування витрат. Зрозуміло, що у цьому разі відшкодування авансованого капіталу не буде відповідати еко-номічній амортизації. Але зараз це, мабуть, і не потрібно. Підприємствам тре-ба надати можливість відновити джерела розширеного відтворення. А робити це шляхом індексацій незручно, принаймні коли існує велика кількість шифрів та норм амортизаційних відрахувань. Тому давно вже слід за прикла-дом розвинутих країн об'єднати всі капітальні активи у декілька класів.

Для створення більш сприятливого податкового режиму щодо розвиту виробництва, мабуть, доцільно розширити інвестиційні податкові пільги. Зокрема, можна запропонувати вирахування з суми податку на прибуток пев-ного відсотка витрат підприємства на реконструкцію і модернізацію активної частини основних виробничих фондів і не обмежувати при цьому зменшення суми податку заздалегідь установленим відсотком. Нехай навіть при цьому стануть виникати від'ємні податкові зобов'язання. Це тільки буде означати, шо держава стає фактичним партнером підприємства в інвестиціях.

Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у напрямку підвищення ролі доходів населення. У світлі сказаного очевидна вся абсурдність спроб регламентувати фонди споживан-ня підприємств. Якщо у них є кошти на оплату праці, то чим більше вони видаватимуть робітникам (сплачуючи при цьому прибутковий податок, а та-кож відрахування на соціальні заходи — до речі, надзвичайно високі в Ук-раїні), тим краще. Це означатиме рух до більш досконалої структури подат-кової системи завдяки заміщенню технічно стадного і такого, що пригноб-лює бізнес, податку на прибуток особистим, що враховує індивідуальні об-ставини платників, прибутковим податком з громадян та вирахуваннями на соціальне страхування і забезпечення.

Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств та прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконален-ня структури податкової системи за рахунок введення податку на майно юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити кілька пропозицій,

По-перше, мабуть, не треба вводити окремо податку на майно громадян і окремо — підприємств. У кого б майно не знаходилося, воно повинно оцінюватися однаково і однаково оподатковуватися (як це має місце, на-приклад, у випадку з транспортними засобами). З тієї ж причини треба вста-новити, що об'єктом оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад, усі статті активу балансу підприємства.

По-друге, податок на майно підприємства повинні сплачувати незалежно від того, є у них прибуток, чи ні: бажаєш володіти майном — плати, а не маєш можливості — продай його іншому,