В офіційній практиці вважається, що використання зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не відноситься до інфляційних засобів. Це вірно, але лише з позиції сьогоднішнього дня. Адже через певний час починається обслуговування зовнішнього боргу, витрати на яке зростають абсолютно і навіть можуть збільшитись відносно у структурі видатків державного бюджету, ускладнюючи можливості скорочення його дефіциту. Таким чином, залучення зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не є безпечним для країни і не може вважатись неінфляційним. Інфляція лише віддаляється до періоду, коли починають зростати затрати по обслуговуванню зовнішнього боргу.

Очевидно, що протягом багатьох років Україна в тій чи іншій мірі буде залучати зовнішні кошти. Вже на листопад 1995 р було одержано від різних країн понад 6 млрд дол кредитів, причому віддачі від них поки надто мало t вже в 1996 р досить значна частина бюджетних витрат спрямовується на обслуговування міжнародних кредитів.

Але обслуговування зовнішнього боргу не зумовлюється лише вип-латою процентів по кредитах. На його обсяг негативно впливає і дина-міка зовнішньої заборгованості по товарному імпорту, яка у вирішаль-ній мірі зумовлена закупками енергоносіїв .У результаті цього набули тривожної тенденції і видатки по обслуговуванню зовнішнього боргу, які в 1994 р складали 1,2% обсягу ВВП, а в 1995 р наблизились до 6% .Така ситуація є закономірною тому, що згідно з оцінками і прог-нозами світового банку величина зовнішнього боргу України становила у 1994 р. 7,3% ВВП, у 1995 р. - 11,3 і зросте до14,8%; у 1996р. і 1997 роках до 20,7%. Зазначимо, що ця проблема стояла (і значною мірою зберігається і зараз) перед багатьма країнами, що починали економічні реформи. Так, чистий зовнішній борг Польщі в останній рік перед реформою стано-вив 44% ВВП, Чехословаччини - 16, Угорщини - 61. Болгарії - 63% ВВП.

Існування значного зовнішнього боргу і витрат по його обслугову-ванню посилює актуальність вирішення проблеми вдосконалення його управління. Зазначимо, що ні в теоретичному, ні в практичному ас-пекті вона не розроблена. Як свідчить досвід розвинутих країн, чим обтяжливіший для дер-жави нагромаджений зовнішній борг, тим все істотніше його обслуго-вування включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

Управління боргом стає важливим фактором гро-шової і фінансової політики, її ефективним інструментом.

За наявності великого зовнішнього боргу стає проблематичним вирішення завдання зміцнення довіри до національної валюти, про-тидії інфляції, забезпечення необхідними валютними резервами і до-сягнення конвертованості національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть питання про можливі несприятливі наслідки у випадку надмірної девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального тягapя платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу. Все це вкрай актуально і для України, що обумовлює необхідність розроб-ки концептуального підходу до управління обслуговуванням зовнішнього боргу. Його основними елементами, на нашу думку, мають стати: ре-гулювання обсягів боргових зобов’язань; умов одержання кредитних коштів у борг чи відстрочки в оплаті товарів і послуг; використання державного боргу перед іншими країнами для досягнення певних ці-лей фінансової, грошової чи в цілому економічної політики.

У процесі реалізації названого концептуального підходу необхідно передбачити декілька етапів здійснення програми використання бор-гів: розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх планування; обгрунтування їх цільового використання; оцінка ефек-тивності проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також використання елементів саморегулювання варіантного й індикативного планування процесу залучення і направлення бор-гових коштів.

Програма зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше, обгрунтування оптамального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних форм залучення боргових засобів, які б найповніше відповідали національним інтересам і національній безпеці. По-третє., застосування найраціональнішої структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну роботу, важливо і вносити в неї певні корективи стосовно як тих чи інших аспектів залучення боргових коштів, так і загальних вимог щодо регулювання деожавного зовнішнього боргу.

При обгрунтуванні річного обсягу зовнішніх коштів і на перший (п'ятирічний) період доцільною є розробка декількох варіантів. Крите-рієм вибору найоптимальнішого мають стати граничні розміри зов-нішнього боргу з урахуванням зобов'язань по боргових платежах, за-безпечення критичного імпорту, додаткових потреб у валютних кош-тах для підтримки поточного платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено приймати рішення про одержання дер-жавою торгових та інвестиційних кредитів, які далеко не завжди за-безпечують очікуваний результат.

В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залу-чення валютних коштів з метою використання їх у подальших періо-дах.Це пов’язано з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на ринку міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержа-ти необхідні суми боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а значить, і зміцнення негативного впливу на бюджетний дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюються шляхом співставлення обсягу заборгованості і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту.Тут слід враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об'єк-тивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки сві-товий ринок роблять більш обгрунтованим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

Для якісного управління зовнішнім боргом і пом'якшення його впливу на бюджетний дефіцит слід також глибше аналізувати умови, на яких надаються зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо) доцільно віддавати довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує боржника подальшими турботами і додатковими затратами по пролонгації короткострокових кредитів. Це особливо актуально для