Технічна некомпетентність - це відсутність досвідчених спеціалістів з кредитування або відсутність технічної здатності аналізувати фінансову звітність, отримувати та оцінювати іншу кредитну інформацію, що спричиняє появу в банку позичок з низькою якістю та участь в операціях, для яких не вистачає досвіду.

Неякісний відбір ризиків. У процесі роботи з основними, надійними підприємствами банк може диверсифікувати свої кредитні портфелі за географічними регіонами або за галузями економіки.

Ухвалення позик повинно базуватися на надійних та глибоких стандартах оцінки та відбору ризику. Як правило, до типів позик, що можуть підпадати під категорію поганого підбору ризику, відносять такі позики:

а) позики на фінансування становлення підприємства, за яким основна

частка необхідних капітальних вкладень, порівняно з обсягом інвестицій акціонерів, проводиться банком;

б) позики для спекулятивного придбання цінних паперів або валюти, що ведуться без відповідної маржі чи забезпечення;

в) позики, що послаблені великим моральним ризиком;

г) позики, що базуються більше на очікуванні успішного проведення ділової операції, ніж на наявності власних коштів позичальника;

д) позики, що покриті заставою із проблематичною ліквідаційною вартістю;

ж) позики, що видані внаслідок іншої вигоди – контролю за великим сальдо

депозиту в банку, і не основані на достатньому рівні коштів чи застави.

Завелике кредитування. З точки зору остаточних збитків, майже однаково позичати забагато грошей фундаментально надійному позичальнику, що й позичати позичальнику ненадійному. Позики, що виходять за межі обгрунтованої здатності позичальника їх погасити, є ненадійними. Ніде так не ціниться здоровий глузд, як при визначенні безпечного максимального рівня позики ненадійному кредитору.

З метою мінімізації впливу вказаного чинника на своєчасність погашення наданих позичок Національним банком України встановлені спеціальні економічні нормативи, що обмежують розмір наданих позик.

Конкуренція між банками за розмір та вплив на суспільство, може призвести до компромісу із кредитними принципами та до виникнення ненадійних позичок. Остаточні витрати на ненадійні позички завжди переважають тимчасовий виграш від розширення та впливу.

В умовах зростання сум неповернених позичок посилюється значення контролю з боку банку за чітким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником чергових процентів і встановленої частини погашення основного боргу. Враховуючи, що кожній позиці властивий ризик невиплати процентів чи неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували.

Однак в умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль і обмежитися лише ними - це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи. Тому довільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових операцій і за рахунок тих клієнтів, для яких властивий підвищений ризик. Адже саме для них характерна більша доходність у порівнянні з слаборизиковими. Беручи до уваги існування прямопропорційної залежності між величиною ризику і доходністю кредитних операцій, кожен банк у центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Надмірна (невиправдана) ризиковість посилює загрозу падіння доходності банку внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді як перебільшена обережність знову ж таки не дає змоги використати багато які прибуткові можливості [17,c.66].

Очевидною є необхідність регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів щодо пом'якшення їхнього впливу на доходність банку.

Зарубіжна та вже й вітчизняна практика свідчать, що труднощі з поверненням основного боргу, а часто і відсотків по ньому, як правило, викликані негативним розвитком різноманітних процесів. Вони далеко не завжди мають форми прояву, особливо на початкових етапах. Тому загроза для зниження доходності банку на ранніх стадіях реалізації кредитного договору, яка ще чітко не проявилася, але свідчить про зародження у боржника фінансових труднощів, може бути своєчасно встановлена лише кваліфікованим менеджером банку. У нього є час і можливості застосувати заходи щодо їх попередження чи пом'якшення й захисту інтересів банку, перш ніж реалізація кредитного ризику зумовить зниження його доходності.

Проте, невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних позичок веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників та інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов'язані з стягненням проблемної позички, а також те, що певна частина банківського капіталу стає не активною, що знижує дохідніть банку.

Виникнення проблемних позичок зумовлено різними причинами, найпоширенішими з яких є:

а) фактори, які не можуть контролюватися банком і перебувають поза сферою його діяльності;

б) прорахунки і помилки керівництва підприємства, яке одержало позику, або неефективна робота його трудового колективу;

в) недосконале й необгрунтоване дослідження кредитної заявки, некваліфікована розробка умов кредитного договору, здійснена банківськими фахівцями, та слабкий і несвоєчасний контроль за його виконанням.

До причин виникнення проблемних позик, що викликані