- це кредитні канікули, тобто період, протягом якого позичальник звільняється від погашення тіла кредиту, але при цьому повинен сплачувати відсотки за користування позикою. Ефект такого заходу залежить від вибраного графіка погашення і фактичного терміну користування кредитом на момент канікул. Річ у тому, що в перші роки після здобуття кредиту в структурі щомісячного платежу на відсотки доводиться 80-90% його сум (якщо вибраний аннуїтетний графік погашення) і біля 70% - при стандартній схемі.
Протягом терміну кредитування ця пропорція міняється. Таким чином, якщо позичальник недавно узяв кредит з аннуїтетной схемою погашення, то кредитні канікули не допоможуть значно зменшити величину щомісячного платежу. Банки пропонують кредитні канікули до 6 місяців для автокредиту і до 18 місяців для іпотеки. У будь-якому випадку використання позичальником відстрочення збільшує заробіток банку.
В той же час треба відзначити, що після закінчення канікул навантаження на позичальника буде ще більше, ніж до них. Адже заборгованість необхідно буде гасити швидше (сумарний термін кредитування не подовжується на період канікул, а цей час включається в строк кредитування). Найпростіше скористатися подібною пропозицією тим позичальникам, які гасили кредит з випередженням графіка і створили певний запас міцності.
Примітно, що банки практично не пропонують можливості конвертації доларових кредитів в гривневих по компромісному (пільговому) курсу [28].
В той же час останнім часом деякі банки, почали активно пропонувати позичальникам ще один відносно новий спосіб вирішення кредитних проблем, як мовиться, "раз і назавжди". Це добровільний продаж застави за вигідною ціною. При цьому банк готовий прокредитувати під покупку предмету застави нового (платоспроможного) позичальника. Банкіри визнають, що такий варіант найбільш личить для тих позичальників, які вже практично погасили кредит.
У такому разі виручка від продажу застави навіть за цінами, що знизилися, буде сповна вистачає для покриття залишку заборгованості. Більш того, в подібних випадках банки незрідка умисне не йдуть на реструктуризацію, підштовхуючи позичальника позбавитися від майна.
По-перше, банкіри просять НБУ пом'якшити вимоги нагляду і не понижувати в класі кредити, які будуть реструктуризовані з використанням нових механізмів. Це ключовий пункт, тому що будь-яке погіршення в обслуговуванні кредиту означає погіршення якості. Це має призвести до зниження кредиту в класі надійності, а після цього - до внесення додаткової застави та зменшення прибутку банку на частину або на всю суму кредиту.
Якщо НБУ не піде назустріч у цьому пункті, то акціонери банків не зможуть знайти грошей для поповнення капіталу установ. А значить, банки потраплять під дію жорстких заходів, у загальних рисах, банк з недостатнім капіталом повинен бути проданий, об'єднаний з іншим або ліквідований.
Таким чином, банкіри просять НБУ порушити норми нагляду заради спільного виживання. Якщо це вдасться, то ризики стійкості банківської системи різко зростуть: частина капіталу буде існувати лише в уяві.
Майже у 2/3 банків виходом буде внутрішня реструктуризація: залучення інвестицій для витіснення і списання неліквідних активів. Для влагодження конфліктів з боржниками доцільно йти на пролонгацію, при пролонгації кредитів ефективним інструментом можуть стати державні гарантії уряду, і перегляд угод особливо там, де відсотки були завищеними. Банкам потрібні нові кредитні портфелі, які містили б проекти фінансування перспективного бізнесу. Тут можуть бути використані власні прибутки, емісія акцій, продаж прав новим власникам, злиття і поглинання тощо.
У кожній установі потрібна внутрішня реорганізація і санація. НБУ тут має застосувати увесь свій регуляторський хист: зобов'язати банки до таких дій і допомогти їм у цій справі. Зараз час випробувань, і як модернізуються банки, такою буде й економіка.