Не заперечуючи в цілому проти такого позначення ризику, все-таки слід зазначити вузьке його позначення, оскільки ризик у сфері підприємництва не зводиться лише до можливості появи збитків або неотримання доходів. Тому правильним вважаємо більш широке позначення ризику в підприємницькій діяльності як імовірності неотримання запланованого або очікуваного позитивного результату, так само як можливості одержання негативних наслідків тих або інших дій, у чому б вони не полягали. Зрозуміло, підприємець несе ризик неотримання прибутку, але крім того, він несе інноваційні й інвестиційні ризики у вигляді можливості неотримання замовленого проекту або об'єкта. У підприємця є валютні і кредитні ризики, можливі технічні та інші види ризиків, у тому числі моральні ризики у сфері бізнесу [49, с.323].

Закладений у законодавстві в легальній дефініції підприємницької діяльності, ризик означає, що всі можливі негативні для підприємця наслідки його підприємницької діяльності падають на нього самого, іншими словами, - саме він приймає них на себе. Ризик - невід'ємна властивість підприємницької діяльності. Ніхто, крім самого підприємця, не повинен нести негативні майнові наслідки його помилок і невдач .

Таким чином, підприємницька діяльність – це діяльність, що здійснюється особою на свій ризик. Слід зазначити, що ризик взагалі властивий будь-якій сфері людської життєдіяльності, що пов'язане з безліччю умов і факторів, які призводять до позитивного або негативного результату прийнятих особами рішень. Підприємницький ризик, на думку економістів, є економічною категорією, що кількісно і якісно виражається в невизначеності результату наміченої до здійснення підприємницької діяльності, відображає ступінь неуспіху або успіху діяльності підприємця (фірми) порівняно з заздалегідь планованими результатами [55, с.44].

У літературі ризик трактують як категорію об’єктивну та як категорію суб’єктивну. У зв’язку з цим слушним здається не просто позначення терміном „ризик” і можливої небезпеки, і ставлення до неї, а запровадження до понятійного апарату категорій суб’єктивного та об’єктивного ризику, визнаючи при цьому об’єктивний ризик як можливі збитки, втрати тощо, покладені законом на певну особу, а суб’єктивний ризик – як передбачення особою можливих негативних наслідків своїх правомірних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети [65, с.68-70; 75, с.144].

Оцінюючи поняття ризику як характерної ознаки підприємництва у аспекті запровадження цього поняття в легальне визначення підприємництва, слід дійти висновку, що у ст.42 Господарського кодексу України мається на увазі об’єктивний ризик. [2]. Такий висновок слідує з того, що важливим для характеристики даного виду діяльності є саме те, що держава, надаючи підприємцю право діяти за власною ініціативою, разом з тим надає йому можливість відчути й усі негативні наслідки такої ініціативи, - зазнати збитків або стати банкрутом тощо. При цьому можливість таких наслідків не пов’язується з тим, чи передбачав це підприємець. Головним є те, що небезпека зазнати шкоди покладається на суб’єкта підприємницької діяльності, тобто його ризик має об’єктивний характер.

Сказане не означає, що в підприємницькій діяльності немає місця суб’єктивному ризику. Звичайно, він є і проявляється у підходах до складання бізнес-плану, обрання стратегії і тактики ведення своєї справи тощо. Однак такий ризик не має правового значення з точки зору визначення того, чи є така діяльність підприємницькою. Тому тут можна говорити лише про економічний ризик, психологічний ризик тощо

Таким чином, таке розуміння ризику у дефініції підприємництва випливає з системного тлумачення ст.42 Господарського кодексу та загальних його положень. У зв’язку з цим було б бажаним автентичне його тлумачення в нормах цього кодексу та відповідних нормах Цивільного кодексу України [2].

У цілому ризики господарської діяльності поділяються на такі:

· ризик утрати майна внаслідок стихійних лих, інших несприятливих природних і економічних умов;

· ринковий ризик, пов’язаний із негативними чинниками при реалізації продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках;

· технічний ризик, пов’язаний із підвищеною небезпекою при експлуатації технічного устаткування, проведенням будівельно-монтажних и пусконалагоджувальних робіт;

· комерційний ризик, пов’язаний із недопоставкою чи недопоставкою продукції, сприйманням товару покупцем із платоспроможністю покупця;

· ризик виникнення відповідальності;

· ризик утрати прибутку;

· валютний ризик, пов’язаний із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності господарюючого суб’єкта;

· ризик, пов’язаний із здійсненням науково-технічної діяльності;

· ризик виникнення втрат при погіршенні фінансового стану позичальника, або кредитний ризик [32, с.13].

У Господарському кодексі України ризик зазначений не тільки в легальному визначенні поняття підприємництва (ст.42 ГК), а й в якості одного з принципів підприємницької діяльності: згідно зі ст.44 ГК підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику[2].

Цивільно-правові межі ризику регулюються ст.13 Цивільного кодексу України, що формулює межі здійснення цивільних прав. Крім традиційного поняття зловживання правом, це також «використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція”. Отже, принципово закріплюється свобода дій суб'єкта права, що презюмується як добросовісна та розумна (ч.5 ст.12 ЦК), яка тісно пов'язана з елементами ризику, що, у свою чергу, неминуче пов'язаний із придбанням і здійсненням цивільних прав вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК) [3].

Свобода економічної діяльності суб'єкта права реалізується в двох основних формах: підприємницькій діяльності, що