Слід звернути увагу на те, що багато конституційних положень, що стосуються статусу суб'єкта підприємницької діяльності, конкретизуються великою кількістю законодавчих актів, і насамперед деталізуються в Господарському кодексі та Цивільному кодексі України.

Ці конституційні положення на основі загально-правових принципів юридичної рівності, непорушності власності одержують розвиток в загальних принципах господарювання, закріплених у ст.6 Господарського кодексу України: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини[2].

Зазначені конституційні положення також розвинуті в загальних засадах цивільного законодавства, закріплених у ст.3 ЦК: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність[3].

Важливо відзначити, що всі конституційні норми, що складають правову базу підприємницької діяльності, є взаємодоповнюючими і являють цінність саме в єдності і погодженості. У науковій літературі відзначається, що всі конституційні норми можна умовно об'єднати у певні групи: про свободу економічної діяльності і договорів; про єдиний економічний простір; про різноманіття і рівноправність різних форм власності і заснованих на них організаційно-правових форм підприємництва; про захист конкуренції.

Особливе значення серед названих норм має ст. 42 Конституції України, що проголошує: кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція[1].

Таким чином, аналіз положень Конституції України дозволяє зробити висновок про наявність в основному законі найважливіших принципів, що закріплюють основну спрямованість Конституції на реалізацію невідчужуваних і належних громадянинові прав і обов'язків, пов'язаних насамперед із свободою, рівністю і незалежністю людини і громадянина. Це безпосередньо знаходить висвітлення й у конституційному праві здійснювати підприємницьку діяльність.

Право на підприємницьку діяльність є одним із найважливіших прав людини і громадянина в Україні, служить визначальною засадою ринкової економіки, оскільки перехід до ринкових відносин в економіці нерозривно пов'язаний із становленням та розвитком підприємництва.

У Конституції при позначенні підприємницької діяльності, яку має право здійснювати кожен суб’єкт відповідного права, використана конструкція не дозвільної норми («заборонене все, що не дозволено»), а конструкція загальнодозвільної норми за правилом «дозволене все, що не заборонено». Отже, єдиним обмеженням кола такої діяльності є діяльність, яка заборонена законом. Указівка, що міститься в Конституції, на можливість підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, є одним із проявів загальнодозвільного принципу.

Право на підприємницьку діяльність за своєю суттю – це визнані Конституцією та законами України можливості поведінки людини і громадянина в сфері виробництва з метою одержання прибутку. За своїм змістом – це певні матеріальні блага в сфері виробництва та права на ці блага, а саме: право на їхній обмін, розподіл, володіння, користування, розпорядження, одержання прибутку. За формою – це міра або образ, спосіб, форма поведінки, виявлення волі, інтересів, можливостей людини і громадянина у сфері виробництва. Виходячи з цього, право людини і громадянина на підприємницьку діяльність – це визнана та гарантована Конституцією та законами України можливість людини і громадянина самостійно, ініціативно, систематично, на власний ризик діяти у сфері виробництва, розподілу, обміну, надання послуг, зайняття торгівлею та використання матеріальних благ з метою одержання прибутку [31,с.100].

Право на підприємництво не слід розглядати тільки з погляду відносин між підприємцем і державою. Це право гарантує захист підприємця від посягань не тільки держави, а й приватних осіб. Стосовно останніх, при наявності до того підстав, може бути розглянутий позов щодо захисту порушеного права на підприємницьку діяльність. Право на підприємництво забезпечується обов'язком всякого і кожного, у тому числі держави, не порушувати це право.

Конституційне право на підприємницьку діяльність охоплює всі її види і різновиди, незалежно від предмета діяльності (включаючи виробничу, комерційну, торговельну і фінансову) та її суб'єктів – фізичних і юридичних осіб.

Недостатньо мати саме право, тобто міру можливої поведінки, для того, щоб досягти бажаної мети. Для цього необхідна його реалізація, тобто перетворення юридично визначеної і закріпленої міри можливої поведінки управомоченої особи в реальну дійсність. Це неможливо без дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію наданих йому законом можливостей, без чого саме існування права втратило би зміст, оскільки не привело б до задоволення потреб особи[29,с.92].

В.Ф.Попондопуло, досліджуючи правовий режим підприємницької діяльності, звертає увагу на вільний характер підприємницької діяльності. Діяльність взагалі містить у собі мету, засоби її досягнення, результат і саме процес. Залежно від свого характеру вона поділяється на два основних типи: вільну (первинну, основну, базисну) і невільну (вторинну, похідну, надбудовну). Вільна діяльність, якою і є підприємницька діяльність, заснована на свободі волі, на виборі мети, засобів її досягнення, результату і процесу здійснення [56, с.5].

Шегда А. слушно вказує, що вільний характер – це об'єктивна якість підприємницької діяльності, обумовлена залежністю умов реалізації результатів підприємницької діяльності від кон'юнктури, тобто від ринку. Саме коливання конкретної ринкової кон'юнктури (сезонні, регіональні, галузеві,