Учасник підприємницької правовідносини можуть скористатися належним йому правом на підприємницьку діяльність, а може і не скористатися, відмовившись від його здійснення. При цьому відмова фізичної або юридичної особи від здійснення належних їй прав не тягне за собою припинення цих прав, за винятком випадків, передбачених законом.

Оскільки здійснення і захист права на підприємницьку діяльність залежать від розсуду учасників підприємницького обігу, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також інші особи не мають права примушувати учасників правовідносин до здійснення суб'єктивних прав. Правові акти також не можуть встановлювати обов'язок учасників підприємницьких правовідносин щодо здійснення або захисту належних їм прав.

Загальні положення про свободу підприємницької діяльності містяться в Господарському кодексі України. Згідно зі ст.43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами [2].

Ці положення знайшли конкретизацію у принципах підприємницької діяльності, що сформульовані у ст.44 ГК України, згідно з якою підприємництво здійснюється на основі:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [2].

Отже, свобода підприємницької діяльності виявляється, насамперед, в тому, що суб'єкт підприємництва має право вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій. Кожен громадянин вільний у визначенні сфери підприємницької діяльності і має право здійснювати її як в індивідуальному порядку без утворення юридичної особи, так і шляхом участі в господарському товаристві або кооперативі, тобто в створенні комерційної організації, а також обирати її організаційно-правову форму. Підприємець має право вибрати і кілька сфер, видів і форм підприємницької діяльності, якщо він вважає це необхідним.

Підприємець вільний у виборі напрямів і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та у своєму інтересі. Він вільний у встановленні прав і обов'язків у договорах, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що не суперечать закону. Як правило, підприємець самостійно встановлює ціни на вироблені ним товари, виконувані роботи або послуги, що надаються.

Разом з тим, свобода підприємницької діяльності, як і право на підприємницьку діяльність, має обмеження (межі).

Свобода підприємництва не безмежна. Її межі задані законодавством, наприклад, передбачаються заборони та обмеження (ліцензування певних видів діяльності); визначається перелік видів продукції (робіт, послуг), вільна реалізація яких заборонена або обмежена (квотування і ліцензування); установлюються заборони й обмеження недобросовісної конкуренції та інші випадки, прямо передбачені законом. Можливо, багато з цих обмежень і заборон не виправдані, обумовлюються перехідним станом суспільства, але необхідність таких обов'язкових розпоряджень не викликає сумніву. Це відповідає інтересам як суспільства в цілому, так і самих підприємців, створюючи цивілізовані правила гри на ринку. Завдяки взаємодії норм публічного і норм приватного права визначається баланс загальних і приватних інтересів [56, c.46].

Слід зазначити, що не тільки в Україні та інших країнах з перехідною економікою, а й в країнах з розвинутими ринковими відносинами свобода підприємницької діяльності не є безмежною.

У США підприємець пов'язаний багатьма обмеженнями свободи підприємницької діяльності, причому обсяг і кількість обмежень збільшується. У науковій літературі відзначається важливість того, щоб підприємці знали й усвідомлювали ці обмеження, оскільки вони повинні діяти, враховуючи обмеження, передбачені законодавством [51, с.112].

У Франції свобода підприємництва – це свобода займатися комерційною або виробничою діяльністю за своїм вибором, передбачена для будь-якої фізичної або юридичної особи, кваліфікується як «суспільна свобода» (ст.34 Конституції Франції 1958 р.). Хоча одержати статус комерсанта досить просто, а створення підприємств заохочується державою, ця свобода має ряд обмежень. Є два види обмежень: а) обмеження за законом; б) обмеження за домовленістю [51, с.113].

Свобода діяльності - у принципі будь-який комерсант має право вести свою справу або управляти своїм підприємством так, як він хоче. Він вільний приймати будь-яке рішення й укладати будь-які контракти. Однак існують деякі обмеження свободи одержання прибутку, що є серйозним втручанням уряду (у більшому або меншому ступені) в економічну діяльність підприємства. Наприклад, політика захисту прав споживачів або введення нормативів на вироблену продукцію обмежують свободу діяльності підприємств. Свобода конкуренції – мова йде про вільну конкуренцію між підприємцями, що діють на певному ринку, завдяки якій вони мають можливість пропонувати потенційним споживачам свої товари або послуги. Однак при використанні цього принципу можливі зловживання: державні і судові органи намагаються їх запобігти, не допускаючи незаконної і недостатньої конкуренції [36, с.156].

. Наявність подібної вимоги продиктована тою очевидною обставиною, що права різних суб'єктів у суспільстві найтіснішим чином переплетені і взаємозалежні. Здійснюючи свої права, суб'єкт повинен враховувати те, що інші особи мають аналогічні або інші права, що також визнаються й охороняються законом.

Крім того, суб'єкт підприємницьких правовідносин повинен діяти розумно і добросовісно. Зміст цієї вимоги