Право на підприємницьку діяльність має здійснюватися відповідно до його призначення. Під призначенням права розуміється та мета, для досягнення якої це право надане суб'єктові. Призначення суб'єктивних прав або прямо визначається законодавством, або встановлюється самими учасниками правовідносин у їхньому договорі, або випливає з сутності цього права.

У Господарському кодексі України містяться не тільки положення щодо свободи підприємницької діяльності, а й її обмеження.

Згідно зі ст.43 ГК України перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, установлюється виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч.2 ст. 64 Конституції України[2].

При коментуванні цих положень, закріплених у Господарському кодексі України, зазначається, що право підприємців самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є їхнім найважливішим правом і принципом підприємництва. Однак це право не є необмеженим, оскільки, як і будь-яке право, це міра можливої поведінки, яка може бути обмежена законом. Такі обмеження встановлені з метою захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, навколишнього середовища, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції тощо [70, с.4]. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Але слід зауважити, що свобода підприємницької діяльності зовсім не означає „вседозволеність”. Така діяльність піддається регулюванню державою в рамках існуючого законодавства [6, с.81].

Важливо те, що в Господарському кодексі України встановлені підстави і цілі обмеження прав суб'єктів господарювання, тобто межі прояву власної волі і дій у своєму інтересі. Підставою є тільки закон, а цілі мають «публічний» характер - цілі захисту моральності, життя, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, основ правопорядку, забезпечення безпеки суспільства і держави, охорони навколишнього середовища.

Саме в цих цілях встановлено законодавством обмеження і заборони щодо недобросовісної реклами, заборона підприємству, оголошеному банкрутом, вчиняти певні дії, що суперечать інтересам його кредиторів, відступати від стандартів (зокрема, покликаних охороняти здоров'я населення та ін.).

3.2. Суб'єкти права на підприємницьку діяльність та їх правосуб’єктність

Підприємництво (право на підприємницьку діяльність) здійснюють суб’єкти, які названі суб’єктами господарювання (підприємцями) в легальному визначенні у ст.42 Господарського кодексу України. Однак в Господарському кодексі не міститься визначення поняття підприємця.

Вчені пропонують різні визначення поняття підприємця.

Так, у довідковій літературі вказується, що підприємець – це особа, яка займається підприємницькою діяльністю [48, с.306]. Іншими словами, підприємець визначається як суб'єкт підприємництва, що означає фактично те ж саме, тому таке визначення не може бути сприйняте як наукове.

Підприємець – ініціативна людина, яка використовує фактори виробництва для створення багатства [70, c.3]. Вчені вважають, що в останні роки підприємці здійснювали настільки багато дій, що необхідно розширити це поняття. Сьогодні підприємець – це інноватор, що довідується і використовує можливості; перетворює ці можливості в працюючі ринкові ідеї, додає цінність за допомогою часу, зусиль, грошей або уміння; припускає ризик конкурентного ринку, щоб здійснити ці ідеї; та усвідомлює вигоди цих зусиль [66, с.244].

У підручниках з економіки вказується, що підприємництво є сферою професійної діяльності особливої групи людей – підприємців. Підприємець є самостійним економічним агентом, який діє на власний страх і ризик і під свою відповідальність, у тому числі матеріальну [34, c.60]. Як відзначається у навчальній літературі, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні й організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту [66, с.238]. Підприємець визначається як особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи і бере на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, а також всю повноту відповідальності за кінцеві результати діяльності як індивідуальної, так і колективної. Підприємець здійснює господарську діяльність від свого імені й на свій ризик [54, с.231].

При цьому інколи змішуються поняття підприємця і підприємництва. Так, на думку деяких учених, підприємницька фірма – це такий різновид підприємницької діяльності, що допускає залучення праці найманих робітників [45, с.89]. Звичайно ж, ця точка зору не може бути сприйнята, оскільки підприємницька фірма як суб'єкт підприємництва не може бути видом (різновидом) тієї підприємницької діяльності, яку вона здійснює.

Тому більш коректним в юридичному плані представляється визначення суб'єктів підприємництва як осіб, правомочних здійснювати підприємницьку діяльність. С.Е.Жилінський вважає, що вивчення статусу (прав, обов'язків, відповідальності) суб'єкта підприємницької діяльності припускає попереднє пізнання статусу права і суб'єкта цивільного права, правовий режим яких цілком поширюється і на суб'єктів підприємницької діяльності за відомою тріадою: загальне (суб'єкт права), особливе (суб'єкт цивільного права) і окреме (суб'єкт підприємницької діяльності). Суб'єкт підприємницької діяльності – це такий суб'єкт цивільного права, що на свій ризик здійснює самостійну діяльність, спрямовану на систематичний витяг прибутку від користування майном, продажу товару, виконання робіт або надання послуг, і який зареєстрований у цій якості у встановленому законом порядку [40, с.75-76]. З цією думкою в основному можна погодитися, якщо врахувати те, що суб'єкт підприємницької діяльності – це перше за все суб'єкт господарського права.

Деякі вчені слушно підкреслюють