У ЦК РФ вищевказане положення називається емансипацією, у силу якої громадянин може бути визнаний цілком дієздатним по досягненні віку шістнадцяти років, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, або за згодою батьків, усиновителів чи піклувальника займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (емансипованим) провадиться за рішенням органу опіки і піклування - за згодою обох батьків, усиновителів або піклувальника, а при відсутності такої згоди - за рішенням суду [52,с.543].

Крім цього, для здійснення кожної окремої угоди неповнолітній особі необхідно в силу закону отримувати письмову згоду законного представника (ч.2 ст.32 ЦК). А це, у свою чергу, суперечить і ознаці систематичності підприємницької діяльності[3].

Згідно з ч.2 ст.1180 ЦК України у разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої неї шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Це протирічить такій ознаці підприємницької діяльності, як власний ризик[3].

Отже, в Україні фізична особа, яка досягла 16 років, може займатися підприємницькою діяльністю, якщо вона зареєструвала шлюб або у разі надання її повної цивільної дієздатності у порядку, визначеному Цивільним кодексом. Здійснення неповнолітньою особою підприємницької діяльності не означає автоматичного визнання її такою, що має повну цивільну дієздатність.

Юридичною особою визнається організація, яка, як така має право власності, інші майнові чи немайнові (особисті) права, а також несе обов’язки, може бути позивачем і відповідачем в суді. Тобто, юридична особа в цивільному праві – спеціальна правова конструкція, яка дозволяє установам, організаціям і підприємствам брати участь в товарообігу від свого імені, набувати права і обов’язки. Юридичні особи як суб’єкти підприємництва мають свої ознаки – загальні і спеціальні, чи формальні.

Підприємницькою діяльністю вправі займатися юридичні особи — комерційні і некомерційні ор-ганізації, причому останні здійснюють її обмежено як епізодичні учасники підприємництва.

Переважно підприємницькою діяльністю займаються комерційні юридичні особи, основ-ною метою яких є одержання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб’єктом вка-заної діяльності, у той час як не всякий суб’єкт підприємництва є комерційною організацією. Як зазначає В.С. Щербина, коротко підприємство визначається як господарюючий суб’єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку, як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація [72 с.53].

Поняття “підприємство” є узагальнюючим, або збірним. Воно, по – перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств), будівельні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника.

Підприємство - це статутний господарюю-чий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт госпо-дарського законодавства нормативно визначає цілі і пред-мет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприєм-ства як юридичної особи.

Підприємство має необхідне для господарюючого су-б’єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, яки-ми воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар-ського відання). Це майно юридично відмежоване, як пра-вило, від майна власника підприємства і закріплене за під-приємством як суб’єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гро-ші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’яз-ки) як господарюючого суб’єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб Цим підприємство суттєво відрізняється від об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст-рації.

Таким чином, підприємство - це самостійна господар-ська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підста-ві статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Господарське законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Комерційні юридичні особи можна класифікувати за різними підставами. Якщо критерієм класифікації обрати вид речового права на належне їй майно, то такі юридичні особи поділяють-ся на: а) тих, що володіють правом власності на майно (наприклад, приватні підприємства, господарські товариства); б) юри-дичні особи, які володіють правом повного господарського відання майном (державні підприємства); в) ті, що володіють правом оперативного управління майном (наприклад, казенні підприємства).

Якщо обраним критерієм розмежування є права засновників комерційних юридичних осіб — учасників стосовно їх майна, то можна розрізняти: а) юридичні