Під мотивами розуміють активні рушійні сили, які визначають поведінку людей. Поведінка їх завжди мотивована[10].

Керівники втілюють свої рішення в конкретні справи, використовуючи на практиці основні принципи мотивації.

Мотивація – це процес спонукання до діяльності з метою досягнення певних цілей[10].

Мотивація передбачає:

- стимулювання за допомогою зовнішніх факторів (матеріальне й моральне стимулювання);

- мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.

В обох випадках є зацікавленість у праці, задоволення від трудової діяльності, потреба в трудовій активності.

Керівників завжди цікавило, за яких умов людину мотивовано до роботи згідно з чужим завданням. Цей інтерес зростав разом з розширенням особистої свободи підлеглого. Чим вільнішою ставала людина, тим важливішого значення набувало знання того, що нею рухає, що примушує напружувати всі сили, роблячи свою справу, що навіть за сприятливих умов призводить до байдужості.

Найпершим засобом мотивації трудової діяльності людей був метод “батога і пряника”. Він давав результати тоді, коли люди знаходились на грані голоду.

З часом змінювались умови праці й мотиви до неї. “Пряник” уже не завжди примушував людину працювати старанно. Велись пошуки нових шляхів вирішення проблеми мотивації в психологічному аспекті.

Перші дослідження в цьому напрямі були здійснені в 20-ті роки ХХ ст. в США під керівництвом Елтона Мейо. Вивчались умови, що впливають на продуктивність праці: клімат, освітлення, колір робочих приміщень і машин, організація робочого місця тощо. Результат був зведений до формули: людям подобається відчувати свою значущість. Ця формула стала підґрунтям для підвищення продуктивності праці.

Хоча спроби застосовувати в управлінні психологічні мотивації були і раніше, але лише з дослідження Елтона Мейо стало ясно, які потенційні переваги обіцяє теорія “людських стосунків”, а також те, що мотивація за типом “батога і пряника” втратила сенс. Висновки, до яких прийшла група Елтона Мейо, дали можливість заснувати новий напрям менеджменту – концепцію “людських стосунків”[19].

Систематичне вивчення мотивації з погляду психології не дає змоги визначити точно, що ж спонукає людину до праці. Разом з тим дослідження поведінки людини в процесі праці дають деякі загальні пояснення мотивації, за якими можна створити прагматичні моделі мотивації працівника на робочому місці.

Під впливом теорії “людських стосунків” виникли інші теорії мотивації трудової діяльності людини. Їх поділяють на дві групи: змістовні й процесуальні.

Змістовні теорії мотивації враховують потреби людини, що примушують її діяти саме так, а не інакше.

Процесуальні теорії мотивації ґрунтуються на поведінці людей з урахуванням їхнього сприйняття і пізнання.

Для того щоб зрозуміти сутність теорій змістовної й процесуальної мотивації, слід передусім засвоїти сутність таких понять, як потреби і винагорода.

За визначенням психологів, про потребу можна говорити, коли людина відчуває фізіологічно чи психологічно нестачу будь-чого. Змістовні теорії мотивації класифікують потреби людини як первинні та вторинні.

Первинні потреби за своєю природою фізіологічні. Це потреби в їжі, воді, потреба дихати, спати тощо.

Вторинні потреби – психологічні. Це потреби в успіху, повазі, владі, прихильності. Первинні потреби закладені генетично, а вторинні усвідомлюються з досвідом.

Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про існування їх можна здогадуватись за поведінкою людей. Психологи, спостерігаючи за людьми, визначили, що потреби правлять за мотиви до дій.

Коли людина відчуває потребу, це пробуджує в ній стан спрямованості. Спонукання – це відчуття нестачі в чому-небудь, яке має певну спрямованість. Воно є поведінським проявом потреби і сконцентровано на досягненні мети. Цілі – це те, що усвідомлюється як засіб задоволення потреб. Коли людина досягає такої мети, її потреби можуть бути задоволені, частково задоволені або не задоволені[19].

Ступінь задоволення, які дістають, досягнувши поставленої мети, впливає на поведінку людини в подібних обставинах у майбутньому. Загалом люди намагаються повторити ту поведінку, яка асоціюється у них з задоволенням потреб, і уникати того, що асоціюється з недостатнім задоволенням. Цей факт відомий як “закон результату” (рисунок 1.1)

Потреби Спонукання або мотиви Поведінка (дії) Мета

Результати задоволення потреб:

1. Повне задоволення

2. Часткове задоволення

3. Відсутність задоволення

Рисунок 1.1. – Спрощена модель мотивації поведінки через потреби.

Другим елементом (після потреб) спонукання до трудової діяльності є винагорода.

Винагорода – все, що людина вважає цінним для себе. Але поняття цінності у людей специфічне, а тому й оцінка винагороди та її відносної цінності різна[19].

Керівник кооперативного підприємства має справу з двома головними типами винагороди – внутрішньою і зовнішньою.

Внутрішню винагороду дає сама робота. Сюди належать: почуття задоволеності досягнутими результатами, змістовність і значущість виконаної роботи, самоповага. Найпростіший засіб забезпечення внутрішньої винагороди – створення відповідних умов для роботи і чітка постановка завдання.

Зовнішню винагороду надає підприємство. Це оплата праці, визнання, а також додаткові виплати, пільг тощо.

Для того щоб визначити, як і в яких пропорціях слід застосовувати внутрішню і зовнішню винагороду з метою мотивації, адміністрація має встановити потреби її працівників. У цьому і полягає мета змістових теорій мотивації.

Мотиваційні теорії розвивалися протягом усієї історії управлінської науки. У кінцевому результаті отримали розповсюдження декілька таких теорій: психоаналітична, теорія драйвів (захоплень), гедоністична теорія, теорія умовних рефлексів, які називають концептуальними. Інша група теорій називається практичними, оскільки вони містять тактичні положення щодо здійснення мотиваційної роботи на практиці.

Психоаналітична теорія. Творцем даної теорії є австрійський психіатр Зиґмунд Фрейд. Він розглядав особистість як єдність трьох складових частин:

- “ід” (воно) – резервуар інстинктів та імпульсів психіки;

- “его” (я) – особиста визначеність, усвідомлення себе;

- “суперего” (над “я”) – моральні аспекти свідомості й поведінки людини[16].

За Фрейдом мотиваційні сили людини знаходяться саме