удосконалення правових засад інформаційних відносин в Україні потребує глибокого наукового узагальнення на рівні завдань стратегічного управління державою. Невдалі спроби узагальнити цю проблему, винести її на рівень, вищий за відомчі інтереси, зумовлюють хронічне відставання України у формуванні постіндустріального суспільства.
Формування, зберігання, розвиток, поширення масивів інформаційних ресурсів здійснюється в межах інформаційних інфраструктур, що об’єднують як неподільне системи, інформаційні технології та відповідні організаційні структури. Тобто завданням держави має стати побудова інформаційної інфраструктури.
Інформаційна інфраструктура у процесі здійснення інформаційної діяльності із задоволення інформаційних потреб споживача підпорядкована основному завданню — отриманню і доведенню до споживача інформаційних продуктів та послуг (ІПП) через складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності. Так, інформаційний пошук, надання змістовної інформації виконується завдяки певним технологіям, виробничі засади яких становить інформаційна техніка — технічне обладнання та устаткування, поєднане у системні комплекси, складність яких обумовлена обсягами і рівнем інформаційної діяльності.
Сукупності організаційних структур з відповідним правовим, методичним, інформаційним, лінгвістичним, технічним і кадровим забезпеченням постійно здійснюють інформаційну діяльність, забезпечуючи покладене на них завдання надійного функціонування інформаційних систем, застосування інформаційних технологій для обслуговування інформаційних потреб особи, держави і суспільства. І ці інформаційні структури маємо розглядати як основу інформаційної інфраструктури держави.
Глобалізація економічних, політичних процесів та інформатизація суспільного життя робить наголос на інтернаціоналізації інформаційної діяльності за формування так званого «інформаційного суспільства», в якому одним з основних предметів праці більшої частини людей є інформація і знання, а знаряддям праці — інформаційні технології.
Можна стверджувати, що інформаційне суспільство має певні ознаки, наприклад: інформація використовується як один з економічних ресурсів з метою підвищити ефективність виробництва, зміцнити конкурентоспроможність, стимулювати інновації; вона формує інформаційний сектор в економіці, що зростає швидше за інші; інформація стає предметом масового споживання суспільства, формуючи ринок глобального інформаційного середовища, де здійснюються процеси обміну інформаційними продуктами і послугами.
Інформаційні продукти і послуги існують у матеріалізованій (видання, бази даних, роздруківки, екрани) і не матеріалізованій (усне інформування, інформаційний пошук за дорученням клієнта тощо) формах, хоча класична політична економія взагалі не розглядає інформацію та ІПП як товар, а лише як нематеріальну категорію. Однак завдяки праву на використання ІПП набувають товарної форми й у цій формі виступають на ринку поруч зі звичайними товарами. Тобто «інформаційний ринок» є частиною ринку, де предметом є специфічний товар — інформаційні продукти і послуги. Існують різні підходи до його визначення. Інтернаціональна природа інформації обумовлює те, що ринок ІПП не може орієнтуватися винятково на комерційні принципи і бути замкнутим у межах офіційних кордонів держави. Він характеризується максимальним ступенем відкритості, чому сприяє і розвиток телекомунікацій, а знання під час споживання не витрачаються, а породжують якісно нову інформацію і використовуються необмежену кількість разів. Обмеженням на корисне споживання інформації може бути тільки термін її старіння.
Відомо, що інформаційний сектор економіки США почав формуватися у 50-х роках ХХ ст. і у 70-х роках складав 46 % валового національного продукту країни. Сьогодні жодна галузь промисловості чи сфери послуг вже не може ігнорувати значення цього сектору, оскільки індустрія переробки інформації включає обчислювальну техніку, зв’язок і телекомунікації, виробництво інформаційних продуктів і послуг. Вже у 1985–1987 рр. темпи зростання зазначеного сегмента ринку в промислово розвинених країнах випереджали темпи зростання товарної продукції та експорту грошового капіталу (середньорічні темпи збільшення обсягів продажу на інформаційному ринку становили 16–25 %). Інформаційні ресурси набули стратегічного значення, а великі промислові компанії стали одночасно і лідерами на ринку інформаційних продуктів і послуг, вважаючи, що використання інформаційних технологій — один з найбільш ефективних засобів підвищення конкурентоспроможності своєї продукції.
У інформаційному суспільстві змінюються і функції державного управління. Частина коштів державних бюджетів, що постійно збільшується, спрямовуватиметься на створення баз даних національного і наднаціонального масштабу, удосконалення каналів і засобів збору і поширення інформації. Тому вимоги економічності, розумної достатності й ефективності інформаційних технологій, що застосовуються, зумовлюють необхідність системного підходу до цього питання.
В Україні відбувається постійний перерозподіл ресурсів, знань, досвіду, державні органи НТІ дедалі більше займаються інформаційною діяльністю на комерційній основі, диверсифікують свої зусилля у різних областях інформатики, маркетингу, патентно-ліцензійної діяльності. У свою чергу підприємницький сектор бере активну, але неконтрольовану і некоординовану участь у формуванні державних ресурсів НТІ. Постає необхідність поєднання зусиль державного та комерційного секторів господарювання на функціональному підгрунті. За здійснення такої політики необхідно враховувати, що державні інформаційні органи, які не отримують спеціальний статус від уряду, з неминучістю стають комерційними за суттю і державними за формою (внаслідок заборони їх приватизації). Це спричиняє появу фінансових і професійних зловживань. Зауважимо, що структурі комерційного сектору подібне непритаманне, за винятком надзвичайних випадків, оскільки вони вирішують інформаційні завдання, що стоять перед ними, за рахунок власних коштів і ресурсів.
Сьогодні вплив держави на комерційний сектор здійснюється за допомогою непрямих методів регулювання (на відміну від управління у державному секторі) через стандартизацію, сертифікацію інформаційної продукції, цінову та податкову політику, залучення комерційних інформаційних структур до участі у державних науково-технічних програмах.
Наявність різноманітних форм власності потребує вивчення нових організаційно-економічних форм діяльності організацій та служб, їх взаємодії, а також взаємодії з органами державної влади та управління і споживачами інформації. Важливими питаннями є подальша розробка принципів та методів формування ринку ІПП, інформаційного маркетингу, проведення прогнозних досліджень розвитку інформаційного ринку в Україні, розробка економічних показників та нормативів діяльності державних органів НТІ, вдосконалення фінансово-господарчого механізму науково-інформаційної діяльності, тобто всіх тих процесів, які є основою для