ь стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти);

ь стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій);

ь специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з’ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон’юнктурних змін.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації у виробництво, а має неперервний характер, оскільки з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе.

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. [14, с.77] Інноваційна діяльність охоплює:

ь випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

ь прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

ь реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

ь фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

ь розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність пов’язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг. Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об’єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об’єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

Слід зазначити, що інноваційна діяльність, як і будь-яка інша, потребує організаторських здібностей. Упровадження інновації у життя — складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконавців додаткові обов’язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і знання не

допоможуть.

Інновації приносять нові осмислені переваги та цінності клієнтам, співробітникам чи власникам компанії. Ці переваги можуть бути функціональними, психологічними, емоційними чи фінансовими. Їх діапазон може змінюватися у найширших межах. Наприклад, інновація в якомусь бізнес-процесі може принести економію часу для працівників фірми. Запуск нової бізнес-моделі роботи компанії може принести фінансові переваги власникам і управлінській ланці організації.

1.2 Інноваційна спрямованість інвестицій

Розвиток науково-технічного процесу, що особливо прогресує в останні десятиліття, спричинив нову хвилю інвестування в підприємства, установи та об’єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва чи навчання і пошуком нових шляхів діяльності чи вдосконалення наявних. Цей процес пов’язаний з такою сферою економічної діяльності як інновації та їх роллю в залученні іноземних інвестицій у національну економіку.

На думку відомого економіста І.Шумпетера інновація є головним джерелом прибутку. За його словами, «без розвитку немає прибутку, а без прибутку немає розвитку», з чого випливає, що прибуток є наслідком інновації, яка змушує підприємця запроваджувати нові інновації і забезпечує його необхідними для цього коштами. [12, с.45] Висловлюючись економічними термінами, підприємець авансує частину власного чи залученого капіталу з метою одержання прибутку в майбутньому.

Відомий дослідник процесів міжнародної конкуренції М.Портер зазначає, що в стратегічних аспектах інновації включають не лише нові технології, а й нові шляхи та методи здійснення, по суті, простих речей. Це може виражатися у новому дизайні продукції, новому виробничому процесі, новому підході до маркетингової діяльності, новому шляху організації чи навчання. [17, с.236]

Характерною особливістю здійснення інновацій або інноваційного процесу є насамперед його ризиковий характер. За деякими розрахунками, імовірність втілення нової ідеї в новому продукті сягає лише 8,7%. Згідно з іншими даними, комерційний успіх будь-якого нововведення становить близько 10%, що змушує потенційного інвестора обережно ставитися до запропонованих йому об’єктів вкладення коштів. [9, с.359]

Досвід провідних країн світу засвідчує, що державна інноваційна політика спрямована насамперед на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і її основною метою є поєднання науки із завданнями виробництва. Вона охоплює такі моменти, як підготовка наукових та інженерних кадрів, запровадження програм розвитку інноваційного бізнесу, співробітництва між великими корпораціями та університетами або науково-дослідними установами.

Можливість