Виокремлюють дві моделі державної інноваційної політики – американську та японську. [4, с.38]

В умовах масового технічного переозброєння та модернізації промислового виробництва на базі нової техніки і глобалізації економіки особливого значення набувають державні програми залучення інвестицій. Яскравим прикладом цього є економіка США, де впроваджуються великомасштабні економічні програми в галузі фінансування та організації наукових розробок і досліджень такими установами як Національний науковий фонд, НАСА, Міністерство оборони, Бюро стандартів. Американська модель інноваційно-інвестиційної політики передбачає виокремлення технологічного пріоритету і цільове державне фінансування пріоритетної галузі. В США державне фінансування НДДКР є досить значним і становить близько 3,5% ВНП.

Надання пріоритету технологічним інноваціям передбачає також японська модель, але акцент тут робиться на конкретніших технологіях, розвиток яких стимулюється з метою поступового переходу всієї економіки на нові технології. Доцільність ризику реалізації інноваційних проектів японські менеджери розраховують не лише за критерієм окупності, а й використовують інші кількісні та якісні оцінки. Прогнозується не тільки довгостроковий вплив інвестицій на засоби автоматизації та інформаційні технології, на продуктивність праці, а й вплив на матеріальну зацікавленість персоналу, культуру виробництва та трудові взаємовідносини.

Існують відмінності у підходах та критеріях оцінки ефективності капіталовкладень неоднакові. У США особлива увага приділяється використанню тимчасово вільних коштів на реалізацію короткострокових програм, тоді як в Японії акцент робиться на ефективності довгострокових капіталовкладень. Японські менеджери вважають, що вкладати гроші у високотехнологічні процеси слід якомога швидше через моральне старіння обладнання. Японські фірми змінюють методи та критерії довгострокового інвестування на різних його етапах і в міру проведення програм комплексної автоматизації встановлюються вищі норми рентабельності. Крім того, більша увага приділяється аналізу можливих технологічних змін та впливу їх на життєвий цикл продукту.

Цікавим є також досвід англійських та французьких компаній. [11, с.205]

Економіка Великобританії у 60-70-их рр. ХХ ст. характеризувалася високою питомою вагою держаних витрат на військово-промисловий комплекс, які становили близько 50% від загального обсягу НДДКР. Витрати на НДДКР становили 3% від ВНП. На початку 80-их рр. було розроблено програму приватизації промислових підприємств та науково-дослідних установ, які на той час прагнули одержати додаткове бюджетне фінансування, а не задовольняти потреби ринку. З часом внаслідок такої приватизації інноваційна діяльність на цих підприємствах активізувалася, що сприяло більшим обсягам залучення інвестиційних ресурсів. Крім цього, у Великобританії діє держана програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою підприємці мають можливість відшкодування до 50% витрат на здійснення інновацій.

Практика Франції у фінансування інновацій засвідчує, що механізми фінансової допомоги тут діляться на такі чотири категорії:

ь допомога через систему оподаткування, тобто шляхом пільгового амортизаційного режиму;

ь пряма фінансова допомога у двох формах: узгоджені дії через фонд науково-технічних досліджень і субсидіювання дослідно-конструкторських розробок;

ь допомога у вигляді держзамовлень;

ь допомога через пільгове кредитування.

Країни, бізнес яких володіє новітніми технологіями, мають ті переваги, що саме ці технології є найважливішим елементом науково-технічного прогресу, від розвитку якого, у свою чергу, залежить добробут народу. Країни,, що не мають новітніх технологій, залишаються слаборозвинутими. Відсутність технологій позбавляє такі держави мати конкурентну продукцію навіть в умовах достатніх інвестицій. У кращому разі в ці країни переносяться ланки технологічних ланцюжків, невигідних для інших держав, у гіршому – в них розвиваються сировинні виробництва. В цих умовах країна втрачає переваги структурних трансформацій, що забезпечують економічне зростання і конкуренцію на світових ринках.

Наприкінці ХХ ст. стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери – науки, наукомістких галузей і компаній, світових ринків технологій – створює основу стійкого економічного зростання. Технологічний прогрес не тільки змінив масштаби і структуру виробництва індустріально розвинених країн, а й суттєво вплинув на добробут населення.

Інвестиційно-інноваційна політика розвинутих країн світу на сучасному етапі характеризується двома основними рисами: по-перше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на основі новітніх досягнень науки і техніки. [6, с.159]

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного соціально-економічного і політичного менеджменту є визнання того, що сьогодні науково-технологічні інновації відграють вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоспроможності виробництв.

Аналіз інноваційно-інвестиційної політики провідних країн світу дає змогу виокремити такі напрямки підвищення конкурентоспроможності для фірм, промислових асоціацій: [5, с.349]

ь підвищення продуктивності праці та якості продукції за рахунок вдосконалення виробництва й технічних нововведень;

ь поліпшення підготовки та перепідготовки кадрів;

ь розвиток методів стратегічного планування,управління, НДДКР та інвестиційних програм;

ь підвищення якості проектування нових виробів;

ь ефективне запровадження програм конверсії виробництва;поліпшення якості споживчого сервісу та якості ремонтно-технічного обслуговування;

ь розвиток прогресивних видів виробництва та експортної бази.

1.3 Інвестиційний менеджмент та джерела фінансування інноваційних інвестицій

Інвестиції займають одне з чільних місць в розвитку економічних процесів, вони є одним із найбільш визначальних факторів розвитку будь-якого підприємства. За їх допомогою можливо стабілізувати соціально-економічне зростання та розвиток окремих суб'єктів підприємницької діяльності, значні інвестиційні вливання покращують їх розвиток та рівень одержуваних прибутків.

Сучасний стан розвитку економіки України, характеризується не найкращими показниками, підприємницької діяльності, щоб привабити потенційного інвестора. Для успішного розвитку підприємства, однією з

головних умов, є ефективне проведення інвестиційної політики на підприємстві.

Фінансовий стан вітчизняних підприємств в цілому, можна охарактеризувати,