Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, головне завдання якої полягає у визначенні етапів, напрямів, форм і способів реалізації дієвої зовнішньоекономічної стратегії.

Обґрунтування методологічних засад і практичних рекомендацій щодо необхідності удосконалення системи державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні, формулювання пропозицій щодо розробки стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності в промисловості та їх методів застосування.

Стабільний економічний розвиток кожної країни сьогодні розглядається у нерозривному взаємозв'язку з функціонуванням світового господарства. Беззаперечним є те, що будь-яка національна економіка є невід'ємним елементом міжнародної економічної системи та перебуває у постійній взаємодії з рештою її елементів - країн. Якість зазначеної взаємодії все більше залежить не від ресурсозабезпеченості країни, а від тієї діяльності, яка передбачає формування та реалізацію цілого механізму побудови відносин із зовнішнім світом [87, с.32-36].

Під цим механізмом розуміється зовнішньоекономічна стратегія держави, розробка якої вимагає глибинного аналізу середовища її реалізації, внутрішніх можливостей економіки та основних структурних елементів, які визначають систему взаємодії країни зі світовим господарством. Дослідження даного питання становить значний теоретичний інтерес і практичну цінність з огляду на малоуспішні спроби України ідентифікуватись як суб'єкт міжнародних економічних відносин.

Дослідженням теоретико-методологічних проблем формування зовнішньоекономічних стратегій країн займалися такі вітчизняні та російські вчені: И.С.Гладков, О.Ю.Пасічна, Л.В.Пельтек, О.П.Подцерковний, В.В.Швед, Л.О.Чорна.

Метою їх дослідження було визначення та характеристика особливостей основних структурних елементів зовнішньоекономічної стратегії держави в умовах глобалізації світогосподарського розвитку, а також окреслити пріоритетні напрями інтеграції національної економіки до системи міжнародних економічних відносин.

Особливого значення в аспекті зовнішньоекономічної стратегії України сьогодні набула інтеграція до Європейського Союзу як ключовий напрям, що крім іншого передбачає вимогу стосовно адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (пункт 1 розділу Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року) [38, ст.2-3]. Основою для розвитку взаємин між Україною та Європейським Союзом сьогодні виступає угода «Про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом» від 14 червня 1994 року. Хоча наведена угода була ратифікована Законом України 10 листопада 1994 року, вона набула чинності лише 01 березня 1998 року [55, ст.10-29]. Отже, цього року закінчився 12-річний термін дії угоди, але нова угода не укладена, тому наділ буде і вона автоматично продовжуватиме дію угоди кожного наступного року. Перемовини щодо нової «посиленої» угоди між Україною та Європейським Союзом ще продовжуються, натомість в цей період виникає певна невизначеність у стосунках між Україною та Європейським Союзом. Це також утворює додаткові чинники, які мають бути враховані при здійсненні державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

До універсальних факторів, що впливають на кількість та якість державної зовнішньоекономічної політики в цьому аспекті, що мають розглядатися комплексно та системно можна віднести:

1. Світова фінансово-економічна криза.

2. Інтеграційні процеси в рамках Європейського Союзу та Світової Організації Tоргівлі, що розвиваються іноді за власними, непередбачуваними напрямами, виходячи із складностей, що виникають в середині цих інтеграційних утворень.

3. Інформаційно-технологічна еволюція, розвиток транспорту та зв'язку, що призводить до подолання кордонів та загострення енергетичної та продовольчої проблеми.

4. Загострення екологічної проблеми.

5. Зміцнення взаємозалежності національних економічних систем та націо-нальної політики окремих держав.

6. Поглиблення диференціації в рівнях доходів між індустріальна розвину-тими країнами та країнами, що розвиваються (асинхронність розвитку економік різних країн світу).

7. Активізація процесів конвергенції, що базуються на універсальних еко-номічних, культурних, моральних, правових, гуманітарних ціннісних орієнтаціях, визнаних світовим товариством кінця XX століття.

8. Нераціональна господарська діяльність і виснаження природних ресурсів як наслідок суцільної комерціалізації суспільного життя.

9. Лібералізація світової торгівлі та введення у зв'язку з цим політики обмежень, пов'язаних з правовими вимогами.

10. Надмірний рівень зовнішньої заборгованості та фінансова залежність країн.

11. Національний егоїзм розвинутих країн та універсальний протекціонізм.

12. Економічні блокади, ембарго і санкції, непередбачені рішенням Органі-зації Об’єднаних Націй, що вживаються розвинутими країнами, в тому числі США та Великою Британією.

13. Відсутність доступу країн, що розвиваються, до новітніх технологій і свободи вибору економічної політики.

14. Протиріччя суспільних інтересів та економічних інтересів.

Окрім наведених економічних факторів не можна не враховувати міжнародні політичні фактори, що впливають так чи інакше на державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі на відповідні правові засоби реалізації зовнішньоекономічної політики як частини зовнішньої політики держави:

- розпад світової соціалістичної системи і поява нових держав, які остаточно не визначилися із своєю політикою, не усвідомили політичні та національні економічні інтереси, виборюють власний суверенітет чи власне місце у світовому економічному співтоваристві [68, с. 452];

- посилення протистояння на стику мусульманської та християнської культур завдяки розквіту екстремальних рухів;

- міжнародний тероризм та засоби боротьби з ним;

- зміцнення політичної і соціальної єдності Європейського Союзу та стратегічні перспективи його розширення;

- інтенсивність і характер зусиль, спрямованих на вироблення як глобальних, так і регіональних, угод з питань військової, політичної та економічної безпеки.

- роль США та НАТО в глобальній політиці, оскільки їх домінуючі позиції в сучасному одно полюсному світі дають змогу значно впливати на динаміку світового політичного процесу і розвиток світогосподарських процесів;

- намагання