Вступ України до Світової організації торгівлі є важливим кроком на шляху інтеграції країни у світогосподарські структури та реалізації стратегії євроінтеграції.

Значну увагу шляхам розвитку зовнішньоекономічної діяльності було приділено на науково-практичної конференції, що відбулась в Києві та мала за мету визначити перспективи та проблеми участі України в Світовій організації торгівлі у контексті економічної безпеки.

В рішенні конференції зазначалось, що необхідно чітко усвідомлювати, що без створення відповідних умов підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва, передусім на внутрішньому ринку, ми не зможемо після вступу до Світової Організації Торгівлі протистояти експансії більш досвідчених гравців на міжнародних ринках товарів, послуг і технологій, насамперед розвинених країн і транснаціональних компаній.

Реформи зовнішньоекономічної діяльності в Україні відбуваються за відсутності виваженої і послідовної стратегії, яка б базувалась на органічному поєднанні загальносвітових тенденцій становлення багатонаціональної системи регулювання міжнародної торгівлі із національною специфікою, врахуванням стартових умов трансформації економіки країни.

Соціально-економічні процеси, що відбувалися в Україні протягом останнього десятиліття, у тому числі у зовнішньоекономічній діяльності, дозволяють зробити висновок - подальший розвиток країни багато у чому буде залежати від узгодженості тенденцій внутрішнього економічного розвитку із загальносвітовими. Цьому має сприяти приведення національного законодав-ства у відповідність до норм та правил Світової Організації Торгівлі.

Ключове значення для ефективної зовнішньоекономічної стратегії має структурно-інвестиційна політика держави, у якій повинні бути чітко визначені галузеві, міжгалузеві і регіональні пріоритети, що мають життєво важливе значення для розвитку країни, забезпечення її незалежності й економічної безпеки. В цьому аспекті вступ до Світової Організації Торгівлі має сприяти вдосконаленню структурної політики й одночасно стати надійним інструментом її реалізації. Зовнішньоекономічна стратегія повинна бути звернена у майбутнє і активно сприяти побудові ринкової економіки відкритого типу з високорозвиненим науково-виробничим та інноваційним потенціалом. Саме це дасть змогу найбільш ефективно використати національні конкурентні переваги.

Неодмінними передумовами для ефективної зовнішньоекономічної політики є створення в країні сприятливих умов для підприємницької діяльності, забезпечення росту купівельної спроможності населення як необхідного фактора пожвавлення виробництва і споживання, розвитку внутрішнього ринку [73, с.358].

Основні функції державного управління, виходячи із досвіду окремих країн, повинні забезпечувати:

а) узгодженість інтересів: суспільство - регіон - підприємство - працівник;

б) структурну перебудову національного господарства з орієнтацію на інноваційну модель розвитку економіки;

в) контроль за якістю продукції, впровадження міжнародних стандартів;

г) реалізацію cтимулюючої кредитної, грошової, податкової і валютної політики.

В України при реалізації цих функцій слід враховувати і певні особливості, зокрема:

- низьку кваліфікацію та неготовність управлінського персоналу до реалізації стратегії щодо підвищення конкурентоспроможності вироблюваної продукції; правову, економічну і політичну нестабільність ситуації в Україні і пов'язані з цим високі ризики для підприємницької діяльності;

- високий рівень тінізації та корумпованість економічних відносин.

Реалізація зовнішньоекономічної стратегії, особливо для України, як члена Світової Організації Торгівлі, є неможливою без істотного підвищення ролі держави в організації і здійсненні реформи зовнішньоекономічної діяльності, гармонізації національного законодавства відповідно до норм та правил угод Світової Організації Торгівлі з метою утвердження моделі соціально орієнтованого і водночас структурно-інноваційного розвитку української економіки.

Для перетворення у життя намічених стратегічних цілей і завдань необхідно розробити і реалізувати комплекс заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва і розвиток внутрішнього ринку. При цьому слід враховувати наступні положення:

1) зміцнення позиції України у світовому господарстві вимагає цілеспрямованого зовнішньополітичного забезпечення, у тому числі щодо формування позитивного іміджу країни, спираючись на дані динаміки економічного зростання. Потребує зовнішньополітичних консультацій і узагальнення, досвід (проблеми) вступу до Світової Організації Торгівлі країн Центральної і Східної Європи, країн Союзу Незалежних Держав (Киргизстану, Грузії і Молдови) та оцінки наслідків для їх економіки [78, с.17-27].

2) доцільним вбачається вироблення спільної позиції у переговорному процесі з Росією та іншими країнами Союзу Незалежних Держав, зважаючи на схожість проблемних питань, зокрема у сфері оподаткування, підтримки і захисту сільського господарства та окремих галузей економіки, нерозвиненості сфери послуг, дотримання норм угоди Світової Організації Торгівлі «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності».

3) ступінь зовнішньої відкритості української економіки повинна визначатися, насамперед, виваженістю оцінки підготовленості основних секторів її виробничого потенціалу до конкуренції на світовому і внутрішньому ринках. Такий підхід зумовлює ретельно вивірене, взаємопов'язане сполучення курсу на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності відповідно до норм та правил Світової Організації Торгівлі з вибірковими протекціоністськими заходами.

4) підвищення рівня митного захисту, введення квот на імпорт не завжди є стимулом для поліпшення якості і зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, нарощування масштабів її виробництва. Існують й інші масштабні економічні, фінансові і технічні заходи, здійснення яких передбачає акумулювання в руках держави фінансових ресурсів з метою сприяння вирішенню цих завдань. У противному випадку країна знову зіштовхнеться з проблемами товарного дефіциту і інфляції.

5) інтеграційні процеси мають органічно поєднувати відкритість української економіки та елементи протекціонізму, які не суперечать принципам Світової організації торгівлі. Об'єктом протекціоністського захисту повинні стати, у першу чергу, ті галузі і види виробництв, які за дієвої державної підтримки могли б у короткий термін перетворитися на конкурентноздатні, чи замінити (потіснити) на внутрішньому ринку окремі види імпортної продукції. Особливу увагу в ході цієї роботи варто приділити сприянню розвитку експортних виробництв, що здатні поповнити валютні надходження країни, необхідні для відновлення та відтворення її науково-виробничого потенціалу [84, с.143].

6) підвищення ефективності митного регулювання експортно-імпортних операцій необхідно узгоджено поєднувати із завданнями структурної перебудови національної економіки. Відповідно потрібна цілеспрямована диференціація