Основним документом, що регулює відносини в галузі іноземного кредиту-вання, є постанова Кабінету Міністрів України №414 від 5 травня 1997 року «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залу-чення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього держав-ного боргу». Вона встановлює порядок залучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки країни та надання платіжних гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб — резидентів за іноземними кредитами [35, ст.11].

Юридичні особи — резиденти, які отримали такі гарантії несуть повну відповідальність за повне та своєчасне погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, а також сплати комісійних. Контроль за цільовим та ефективним використанням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється центральними органами виконавчої влади відповідно до галузі, Кабінетом Міністрів України, Міністерством Фінансів України, Міністерством Економіки України та іншими державними органами.

1.4 Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Специфiка джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності визна-чається одночасним пiдпорядкуванням зовнiшньоеконо-мiч-них вiдносин двом вiдносно самостiйним, але взаємопов'язаним системам права: нацiональному (українському) пра-ву та мiжнародному праву.

Вiдповiдно, систему джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності утворюють як нацiонально-правовi, так i мiжнародно-правовi форми.

3алежно вiд способу вираження (формування) права традицiйно видiляють такі основні види джерел права:

1)

2)

3)

4)

Нормативно-правовi акти вiдiгра-ють провiдну роль у системi джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Господарсько-правова природа зовнiшньоекономiчних вiдносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного за-стосування публiчно-правових та приватно-правових iнструменів. 3 цим пов'язане явище регулювання зовнішньоекономічної діяльності норматив-но-правовими актами, що належать до рiзних галузей пра-ва, а саме:

- конституцiйного - пункт 9 статті 92 Конституцiї України встановлює принцип, згiдно з яким виключно законами України визначаються засади зовнiшнiх зносин, зовнiшньо-економiчної дiяльностi, митної справи [1, ст.44];

- господарського (актом господарського права є, пере-дусiм, рамковий 3акон України «Про зовнiшньоекономiч-ну дiяльнiсть»), яке визначає правовий статус суб'єктiв зовнішньоекономічної діяльності, правила здiйснення окремих видiв зовнішньоекономічної діяльності, форми i за-соби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, правила конкуренції у сферi зовнішньоекономічної діяльності, вiдповiдальнiсть за порушення порядку здiйснення зовнішньоекономічної діяльності та iнші [5, ст.700];

- цивiльного, кодифiкацiйним актом якого є Цивiльний Кодекс України, що згiдно з фундаментальним загально-правовим принципом прiоритету спецiального закону пе-ред законом загальним субсидіарно застосовується [6, ст.559].

- мiжнародного приватного, кодифiкацiйним актом якого є 3акон України вiд 23 червня 2005 року «Про мiжна-родне приватне право». Цей закон застосовується до таких питань, що виникають у сферi приватно-правових вiдносин з iноземним елементом:

1) визначення застосовуваного пра-ва;

2) процесуальна правоздатнiсть iноземцiв, осiб без гро-мадянства та iноземних юридичних осiб;

3) пiдсуднiсть су-дам України справ з iноземним елементом;

4) виконання судових доручень;

5) визнання та виконання в Українi рiшень iноземних судiв [25, ст.120];

- фiнансового, що регулює питання оподаткування (у тому числi, митного обкладення) зовнішньоекономічної діяльності та фiнансового конт-ролю за здiйсненням цiєї дiяльностi [15, ст.181];

- адмiнiстративного, що встановлює, зокрема, проце-дури митного контролю i митного оформлення, порядок провадження у справах про порушення митних правил;

- природно-ресурсового - в частинi встановлення право-вих умов використання природних pecypciв України iно-земними суб'єктами господарювання.

Здiйснення зовнішньоекономічної діяльності за межами України пiдлягає регулю-ванню також законами вiдповiдних держав [72, с.20-23].

Правовий звичай являє собою санкцiоноване державою правило поведiнки, що склалося в суспiльствi в результатi його багаторазового i тривалого застосування. 3вичай є важливим джерелом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, пере-дусiм, у сферах мiжнародно'i торгiвлi, мiжнародного тор-говельного мореплавства та мiжнародних грошових розра-хунків. Суттєва роль звичаю в регулюваннi зовнішньоекономічної діяльності прямо виз-нається законодавством України. Так, вiдповiдно до частини 1 статті 6 3акону України «Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть», суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складаннi тексту зовнiшньоекономiчного договору (контракту) мають право використовувати вiдомi мiжнароднi звичаї, рекомендацiї мiжнародних opгaнів та органiзацiй, якщо це не заборонено прямо та у виключнiй формi цим та iншими законами України [8, ст.62].

Враховуючи значну роль звичаїв міжнародного ділового обороту в регламентації міжнародних економічних зв'язків та складнощі встановлення їх змісту та застосування (в силу неписаного характеру), авторитетні міжнародні організації укладають своєрідні зведення звичаїв з певних питань. Особливо великим є значення Міжнародної торгової палати (МТП), серед яких: «Офіційні правила тлумачення торговельних термінів» (Інкотермс), що діють у редакції 2000 року (публікація МТП № 560) [53, ст.1], «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» у редакції 1993 року (публікація МТП № 500) [51, ст.1-4], «Уніфіковані правила по інкасо» в редакції 1995 року (публікація МТП № 522) [52, ст.1-6]. Зведеннями звичаєвих норм є Йорк-Антверпенські правила «Про загальну аварію» в редакції 1994 року [54, ст.82-92], підготовлені в рамках Міжнародного морського комітету, принципи міжнародних комерційних договорів 1994 року, підготовлені Міжнародним «Правилом щодо співвідношення звичаю з нормами законодавства та умовами договору» закріплює частина 2 статті 7 Цивільного Кодексу України: звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (за відсутності відповідних приписів у Господарському Кодексі України це правило поширюється і на сферу господарських відносин) [6, ст.559]. Застосування звичаю як джерела правового регулювання договору міжнарод-ної купівлі-продажу прямо передбачено у Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 рік). Згідно з статтею 9 зазначеної Конвенції, сторони пов'язані тим звичаєм, щодо якого вони домовилися. За відсутності угоди про інше вважається, що вони мали на увазі застосування до свого договору звичаю, про який вони знали або повинні були