знати і який у міжнародній торгівлі є широко відомим та постійно дотримується у відповідній галузі торгівлі. Окрім того, в силу статті 8 Конвенції при тлумаченні наміру сторони як один з основних критеріїв повинні враховуватися звичаї.
Згідно з статтею 4 та статтею 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року, в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди [14, ст.464].
Нормативний договiр - це угода двох або декiлькох суб'єктiв, яка встановлює загальнi правила поведiнки на майбутнiй (невизначений) час для невизначеного (неперсо-нiфiкованого, крім тих, що беруть участь у його укладеннi) кола суб'єктiв. Нормативний договiр як джерело права може належати до сфер внутрiшньодержавного та мiждер-жавного регу-лювання господарських (зовнiшньоекономi-чних) вiдносин, відповідно роз-рiзняють: внутрiшньодержавнi нормативнi договори та мiждержавнi (мiжнароднi) нормативнi договори.
Внутрiшньодержавнi нормативнi договори, як джере-ло правового регулювання 3ЕД легалiзує стаття 7 3акону України «Про зовнiшньоеко-номiчну дiяльнiсть», вiдповiдно до якої ре-гулювання зовнішньо економіч-ної діяльності в Україні здiйснюється, зокрема, i самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на пiдставi координацiйних угод, що ук-ладаються мiж ними [8, ст.62].
Порядок укладення, виконання та припинення дії мiжнародних договорiв України встановлений Законом України. «Про мiжнароднi договори України» вiд 29 червня 2004 року. Згiдно з статті 19 цього Закону чиннi мiжнароднi договори України, згода на обов'язковicть яких надана Вер-ховною Радою України, є частиною нацiонального законо-давства i застосовуються у порядку, передбаченому для норм нацiонального законодавства. Якщо мiжнародним договором, який набрав чинностi в установлено-му порядку, встановлено iншi правила, нiж тi, що передба-чені у вiдповiдному aктi законодавства України, то засто-совуються правила мiжнародного договору [27, ст.540].
Залежно вiд кiлькостi cторін мiжнароднi договори мо-жуть бути двох чи багатостороннiми.
Двосторонні договори (угоди) є традицiйним джерелом правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Україною укладена значна кiлькiсть двостороннiх договорiв в економiчнiй сферi, найбiльш поширеними з яких є:
- торговельнi угоди (про торговельно-економiчне спiвробiтництво, про вiльну торгiвлю тощо);
- угоди про взаємне сприяння та захист iнвестицiй;
- угоди (конвенції) про уникнення подвiйного оподаткування;
- угоди про транспортне спiвробiтництво (про торго-вельне судноплавство, про повiтряне сполучення, про мiжнародне автомобiльне сполучення, про спiвробiтницт-во в галузi залiзничного транспорту);
- угоди про спiвробiтництво в митних справах [74, с.288].
Окремо слiд зупинитися на пiдписанiй 14 червня 1994 року угодi «Про партнерство i спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами-члена-ми» (УПС). Угода «Про партне-рство і співробітництво», являє собою специфiчний мiжнародно-правовий документ, що мiстить як полiтичнi принципи та норми, так i положення нормативно-правового характеру. 3начна частина поло-жень угоди про партнерство і співробітництво безпосередньо стосується сфери зовнішньоекономічної діяльності, зокрема: роздiл ІІІ «Торгiвля товарами», роздiл ІV «Положення, що впливають на пiдприєм-ницьку дiяльнiсть та iнвестицiї», роздiл V «Поточнi платежi та капiтал», роздiл VІ «Конкурен-цiя, захист iнтелектуальної, про-мислової i комерцiйної власностi i спiвробiтництво у галузi законодавства» [55, ст.10-29].
Специфiка угоди про партнерство і співробітництво полягає також у тому, що ця угода вво-дить у дiю мiж її учасниками деякi положення Генераль-ної угоди з тарифiв та торгiвлi (ГАТТ), яка є основою систе-ми угод світової організації торгівлі. Текст угоди про партнерство і співробітництво мiстить прямi посилання на cтатті генераль-ної угоди з тарифiв та торгiвлi. У силу цьо-го oкремі положення генераль-ної угоди з тарифiв та торгiвлi стають частиною нацiонально-го законодавства i є обов'язковими до застосування у вiдно-синах мiж Україною та державами-членами Європейського Союзу.
З набранням у 1998 році угоди «Про партнерство і співробітництво», розпо-чалося формування нормативно-правової бази адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Важливим промiжним пiдсумком цього процесу стало прийняття 3а-кону України «Про 3агальнодержав-ну програму адаптації України до законодав-ства Європейського Союзу» вiд 18 березня 2004 року [26, ст.280].
Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відіграють провідну роль у системі джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Господарсько-правова природа з економічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного застосування публічно-правових та приватно-правових інструментів. З цим пов'язане явище регулювання зовнішньоекономічної діяльності нормативно-правовими актами, що належать до різних галузей права, здійснення зовнішньоекономічної діяльності за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав [73, с.356].
Також одним із джерел правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є правовий режим банківських рахунків у іноземній валюті: відповідно до статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2005 року, банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), резиден-там України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) [22, ст.440].
Правовий режим рахунків у іноземній валюті визначений Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України «Про затвердження інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах» від 17 грудня 2003 року [36, ст.1-5]. Так, суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами (п. 1.3 Інструкції). Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції).
Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання