Одним з найбільш розповсюджених договорів, що укладаються як громадянами, так і юридичними особами, є договір щодо відчуження майна – договір купівлі–продажу.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою одна сторона (прода-вець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.[ Додаток 1]

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладаєть-ся переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. Но-вим ЦК України прямо передбачена можливість укладення договору купівлі-про-дажу щодо майна, створеного (придбаного, набутого) продавцем у майбутньому (ст. 658). При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, перед-бачених законом.[6,ст.213]

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виник-нення у кожної із сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійс-нити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її пе-редачі.) Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов'язкам продавця кореспондуються відповідні обов'язки та права покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сто-рін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов. Настан-ня цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Договір купівлі-продажу є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господар-ського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організа-ціями (підприємствами, установами), а також між організаціями та громадянами, що свідчить про його універсальність.)

У період існування СРСР застосування такого універсального регулятора то-варообігу було значно обмежено. Найбільшого поширення купівля-продаж набу-ла у внутрішньому товарообігу у сфері державної і кооперативної роздрібної тор-говельної мережі, за допомогою якої задовольнялася основна частина матеріальних і культурних потреб громадян у товарах особистого споживання. Договір купівлі-продажу забезпечував також деякі потреби матеріально-техніч-ного постачання державних, кооперативних та інших організацій, не набувши тут належного розвитку. Більше того, протягом кількох десятиліть під впливом організаційно-правових обмежень обсяг торгівлі з використанням договору купів-лі-продажу за участю організацій був зведений до мінімуму. Такі угоди уклада-лися, як правило, на продукцію (товари), яку не розподіляли у плановому порядку.[ 2,ст.200]

У цей період товарообіг між господарюючими суб'єктами (юридичними особами) здійснювався за допомогою договору поставки, що укладався на обов'язкового для сторін планово-адміністративного акта розподілу і (товарів). За умов планової економіки, централізованого розподілу матеріалів та ресурсів, панування адміністративно-командних методів управління економічними відносинами договір поставки став домінуючим товарообігу між господарюючими суб'єктами і сформувався у самостійний договір.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється ЦК законами України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", іншими законами та численними нормативно-правовими актами.

Суттєвими умовами договору купівлі-продажу є предмет і ціна. Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-про-дажу можуть бути: товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у май-бутньому, майнові права та право вимоги, якщо вимога не має осо-бистого характеру.

Предметом договору купівлі-продажу може бути окрема інди-відуально визначена річ (квартира, будинок, земля, меблі тощо), а також певна сукупність прав і обов'язків (частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, підприємство, цілісний майновий комплекс державних підприємств, знак для то-варів і послуг тощо). Тобто предметами договору купівлі-продажу можуть бути ті об'єкти права власності, що відповідно до Закону України «Про власність» можуть належати юридичним або фізич-ним особам на праві власності

Отже, предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, ви-знане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу. [17,ст.76]

Важливим при визначенні предмета договору є не лише вид май-на, а й інші характеристики, такі як кількість, асортимент, якість тощо.

Перш за все у договорі купівлі-продажу визначається кількість товару. Відповідно до ст. 669 ЦК України кількість товару, що про-дається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні, а умова щодо кількості товару може бути погоджена встановленням у договорі купівлі-про-дажу порядку визначення цієї кількості.

Кількість товару може визначатися у кілограмах, метрах та ін-ших мірах виміру. Умова визначення кількості товару у договорі купівлі-продажу є суттєвою.

ЦК України надає можливість встановлювати у договорі не кіль-кість товару, а порядок його визначення. Так, у Типовому договорі про користування електричною енергією, затвердженому постано-вою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 «Про затвердження Правил користування електричною енергією для на-селення», на підставі якого здійснюється поставка електроенергії громадянам, оплата за неї здійснюється на підставі показань прила-ду обліку. Тому в договорі не зазначається кількість електроенергії, яку поставляє енергопостачальник.

Стаття 670 ЦК України передбачає відповідальність продавця у випадку неналежного виконання ним умов договору щодо кількості товару:

—

—

У