Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу , можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу посідає цільне місце в системі договір-них відносин, позаяк він є найпоширенішою підставою переходу права власності.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) пере-дає чи зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Юридична характеристика договору:

- двосторонній;

. - реальний (є укладеним з моменту передання продавцем товару покупцеві) чи консенсуальнпм (права та обов'язки сторін виника-ють у момент досягнення між ними згоди щодо всіх істотних умов);

- відплатним.

Сторонами договору купівлі-пролажу є продавець і покупець. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: фізичні, юридичні особи та держава.[25,ст.242]

Відповідно до сі. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу можуть бути: товар, наявний у продавця на момент укладен-ня договору чи буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, майнові права та право вимоги, якщо вимога не мас особистого характеру.

Тобто, предметом договору купівлі-продажу можуть бути: індивідуально визначена річ (квартира, будинок, земля, меблі тощо), родові речі (мука, овочі, папір, бензин тощо), а також певна сукуп-ність прав і обов'язків (частка у статутному фонді товариства з об-меженою відповідальністю, підприємство, знак для товарів і послуг та інше).

Постановою Верховної Ради України визначено перелік об'єктів, які можуть перебувати у власності лише певних суб'єктів (наприклад, бойова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива) чи мають набуватися з дотриманням спеціальних правил (вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя, наркотичні засоби тощо).[15]

Важливим при визначенні предмета договору є не лише вид майна, а й інші його характеристики, такі як: кількість, асортимент, якість, комплектність, тара та упаковка тощо.

Отже, узагальнивши усе вище наведене я дійшла до такого висновку заміна економічного устрою України потягнула глибокі внутрішні перетворення в її системних галузях взагалі, і в юридично-правовій зокрема.

Дослідженню проблем інституту договору присв’ячені праці відомих вчених: В.Луця, А.Довгерта, О.Дзери, Н.Кузнецової, М.Брагінського, В.Вітрянського, З.Замменгофф, Д.Мейєра, О.Йоффе, та ін. Так, А.Довгерт підкреслює, що великого значення для майнового обороту набув договір купівлі-продажу. Деякі автори зазначають, що майбутнім для інституту договору є подальший його розвиток на основі доктрини добросовісності, розумності, справедливості, та прогнозують збільшення впливу на договір купівлі-продажу принципу свободи договору. Підтримуючи наведені думки, я вважаю за необхідне підкреслити, що договір є основним актом, який регулює відносини сторін за обраною ними моделлю (поіменованим договором) або за створеним для певного випадку договірного зв’язку (наприклад, змішаний договір), на основі принципу диспозитивності. Та головним для договору купівлі-продажу є його відповідність концептуальному змісту, що базується на загальних принципах цивільного і договірного права. В.Луць зазначає, що поняття свободи договору включає право сторін за своєю угодою змінити, розірвати або продовжити дію укладеного ними договору. Тому із змісту свободи договору випливає реальна можливість сторін, з урахуванням вимог нормативно-правових актів, змінювати умови договору та їх права й обов’язки. На підставі викладеного можна дійти висновку, що принцип свободи договору здійснює свій вплив на цивільно-правовий договір задовго до його виникнення і не зупиняє своєї дії, навіть коли сторони бажають змінити чи розірвати цей договір.

Формування договору купівлі-продажу відбувається відповідно до законодавчо встановленого порядку, в якому розрізняють стадії оферти і акцепту. Зазначені стадії проявляють себе при укладенні договору купівлі-продажу і є певними формами вираження волі сторін майбутнього договору.[21,ст.256]

Оскільки людська поведінка є комплексним явищем і непросто піддається аналізу, тому при укладенні договору її було умовно поділено на окремі керовані правові конструкції, які можуть бути класифіковані, наприклад, оферта – запрошення звернутися з пропозицією про укладення договору, акцепт – контрпропозиція, анулювання оферти чи аспекту. Необхідно зазначити, що в Цивільному кодексі України вперше при регулюванні договору встановлюється порядок його укладення.

Оскільки договір купівлі-продажу є основним актом, що регулює відносини його сторін, тому конче важливим є усунення будь – яких можливих ситуацій і підстав визнання його неспроможним ефективно служити інтересам сторін. Мається на увазі, що в силу свободи договору небажаним є будь – який вплив на волю сторін, а дозволене законом обмеження свободи договору завжди розглядається як виняток із загального правила. Тому вплив держави на договірні відносини можливий, але він повинен виявлятися в правовому регулюванні порядку укладення договору, дотримання якого усуне негативні наслідки можливого «визнання» договору неукладеним. Разом з тим такий вплив на договір полягає у встановленні юридичних вимог до оферти, акцепту, визначення змісту договору на основні принципу добросовісності, справедливості та розумності що також усуне негативні наслідки визнання договору недійсним.

Порядок укладення договору купівлі-продажу як передбачену правовими нормами послідовність стадій встановлення цивільних прав і обов’язків, що виражена діями осіб різноманітних способах узгоджувати зміст договору. Способом називають дії певного виду через які досягається поставлена мета.

Тому способами укладення договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. В літературі висловлено думку, що широке трактування порядку укладення договору купівлі-продажу засноване на його правовому визначенні, підтверджує недосконалість останнього. Договір є правовою категорією, а тому, на мою думку, встановлення порядку та наслідків його укладення може здійснюватися тільки шляхом нормативно – правового регулювання. Таким чином, широке юридичне трактування порядку укладення договору свідчить лише про значний обсяг відносин,