Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що ви-значається відповідно до ст. 632 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного зако-нодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійс-нення платежу. Платіж може бути проведений готівкою або у безго-тівковому порядку через банк.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визнача-ється за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. У разі, коли договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначе-но способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідно-шення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

У разі, якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи зі співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановле-ний договором, — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України.

Продаж майна провадиться за цінами, що визначаються сторона-ми, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Закон Украї-ни «Про ціни і ціноутворення» визначає основні принципи встано-влення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території країни. Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності. Забез-печення державної політики цін здійснює Кабінет Міністрів Украї-ни, що визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які встанов-люються державні фіксовані та регульовані ціни, що затверджують-ся відповідними органами державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлен-ня і застосування цін, а також — контролю за цінами.[15]

Є три види цін: вільні, державні фіксовані та регульовані. Дер-жавні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ре-сурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне ста-новище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України.

Вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядко-ваності підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунто-вано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням су-ду (господарського суду).

Підприємства, організації та інші юридичні або фізичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з бо-ку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних або фізичних осіб і вимагати відшкодування за-вданих їм збитків у випадках реалізації товарів та послуг з пору-шенням вимог чинного законодавства.

1.2 Види договору купівлі-продажу

Поряд із загальними правилами існують певні особливості при укладенні окремих видів договору купівлі-продажу.

Існує кілька видів договору купівлі-продажу, кожний із яких має певну специфіку.

До них належать:

—

—

—

деривативи (форвардний, ф'ючерсний та опціонний догово-ри купівлі-продажу);

—

—

Крім того, специфічними різновидами договору купівлі-прода-жу слід вважати договори поставки та контрактації сільськогоспо-дарської продукції.

Купівлю-продаж на біржах і аукціонах регулюють закони Украї-ни "Про товарну біржу", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо.[10]

Поряд із правилами купівлі-продажу, що діють стосовно всіх видів майна, спеціальні правила передбачені для окремих видів майна.

Зокрема, купівлю-продаж державного майна в процесі приватизації регулюють закони України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива-тизацію)".

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації, укладений із по-рушенням вимог чинного законодавства, визнається недійсним.

1.3 Сторони у договорі купівлі-продажу та їх права і обов’язки

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте це жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів[5]

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-прода-жу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти ци-вільних правовідносин — громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта ци-вільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.

Закон може визначати певні спеціальні умови щодо участі відповідних юри-дичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (на-приклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських та релігій-них об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Нині суб'єктами зовнішньоеконо-мічної діяльності, в тому числі торговельної, можуть бути як фізичні, так і юри-дичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Зако-ном України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Згідно статті 660 Цивільного кодексу України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Це положення за-кону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його пра-вову долю) має право